Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Реформа пенсійна

Реформа пенсійна — трансформація систем пенсійного забезпечення (принципів їх організації, джерел формування пенсійних фондів, механізму виплат пенсій тощо) з метою поліпшення соціального забезпечення тієї частини населення, яка за віком або станом здоров'я не може працювати. Здійснена в СРСР наприкінці 80-х Р.п. зумовлена тим, що 1988 середній розмір пенсії робітників і службовців становив 39% їх середньої зарплати, що пенсійний вік селян-колгоспників був на 5 років вищий, ніж у робітників, і становив 65 років, а їх мінімальна пенсія була в 3,5 разу нижчою. Внаслідок Р.п. мінімальні пенсії робітникам і службовцям було підвищено з 45 до 70 крб, а селянам-колгоспникам — з 28 до 70 крб; максимальна пенсія встановлювалася на рівні 362 крб. Джерелами Р.п. були збільшення нарахувань на фонд заробітної плати підприємств і організацій з 12 до 30% та зосередження цих коштів у державному бюджеті. Пенсійний вік для жінок встановлено 55 років, для чоловіків — 60; трудовий стаж для перших — 20 років, для других — 25. Для робітників зі шкідливими умовами праці і важкими роботами пенсія становила 85% середнього заробітку за відповідний період. В Україні 2000 максимальна трудова пенсія становила 117 грн, тоді як прожитковий мінімум — 311 грн. Крім того, пенсії переважної більшості робітників і службовців, з одного боку, не залежали від трудового внеску, заробітної плати, тобто були урівняні, а з іншого — існувала значна диференціація у розмірі їхніх пенсій і пенсій представників кланово-номенклатурної еліти. Так, 2000 найнижчі пенсії становили 58 грн, найвищі — 1800 грн; 2003 — 63 грн і понад 14 тис. грн. Крім того, необхідність Р.п. зумовлена зростанням кількості осіб літнього і похилого віку в загальній структурі населення (за останні три десятиліття XX ст. на 6,5%), прагненням України увійти в ЄС, а отже, наблизитись за пенсійним забезпеченням до рівня цих країн, та іншими чинниками. Р.п. розрахована на 15-20 років і передбачає трирівневу систему: 1) солідарна — для захисту від бідності населення похилого віку; 2) загальнообов'язкова накопичувальна — для забезпечення громадян додатковими виплатами після виходу на пенсію; 3) добровільна накопичувальна система — для громадян, які хочуть отримати більші пенсії за рахунок сплати більших внесків під час трудової діяльності. У разі пізнішого завершення трудової діяльності ( для чоловіків після 60 років і для жінок — після 55) Закон України «Про загальнодержавне обов'язкове пенсійне страхування» передбачає, що кожного року зверх пенсійного віку пенсія збільшуватиметься на 3% (за умови відмови працівника від отримання пенсії в цей період). Тому за 5 років роботи понад пенсійний вік пенсія зросте на 27,7%, а за 10 років — більше як на 85%. При цьому кошти на накопичувальному індивідуальному пенсійному рахунку стають власністю громадянина і можуть бути передані спадкоємцю. Р.п. також передбачає виплату пенсії за рахунок добровільних внесків до недержавних пенсійних фондів, у т.ч. фондів профспілок. Проте таким проектам перешкоджає передусім те, що нині лише кожний другий громадянин доживає до пенсії. Крім того, проведення в Україні Р.п., основним змістом якої є накопичувальна система, супроводжуватиметься приватизацією пенсійного забезпечення, що, як показав досвід багатьох трастів, може позбавити пенсіонерів вкладених ними коштів. Протидіяти цьому можуть лише надійний контроль і державні гарантії. Після приходу до влади уряду народної довіри середній розмір пенсій зріс до 332 грн, водночас до цього рівня підвищено і мінімальну зарплату. У формуванні пенсійних фондів у країнах ЄС беруть участь наймані працівники (їх частка в деяких розвинених країнах світу — 7—20%), підприємці та держава (їх частка в Англії, Бельгії та деяких інших країнах — до 25%). Такі фонди поділяють на фондовані (частину коштів із цих фондів вкладають в акції і виплата пенсій здійснюється лише з поточних надходжень) і нефондовані (виплата пенсій здійснюється також з доходів). Відрахування і внески до пенсійних фондів перевищують фактичні виплати пенсії. Водночас у деяких розвинених країнах (Канаді, Швеції, Фінляндії, Данії та ін.) пенсійне забезпечення існує у формі національних пенсій, джерелом яких є податок з усіх жителів країни у працездатному віці, в Англії, Японії, Швейцарії та деяких інших джерелом пенсій є страхові внески найманих працівників, підприємців, осіб вільних професій і непрацюючих осіб. В обох цих групах країн розмір пенсій не залежить від доходів пенсіонерів. Загалом на виплату пенсій в країнах ЄС 2002 витрачалось від 10,5% ВВП у Великобританії до 19,7% в Італії. В Україні ця частка у 2003 становила 16% ВВП. Для успішного Р.п. в Україні потрібно передусім забезпечити динамічний і ефективний розвиток економіки, підвищити оплату праці, сформувати ефективну кредитно-банківську систему й налагодити належний контроль за її діяльністю.