Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Біржа валютна
Біржа валютна (у політекономічному аспекті) — установа, в якій у процесі торгівлі іноземними валютами за підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, отриманих внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо. Як самостійний елемент інфраструктури Б.в. збереглася лише в деяких країнах (у ФРН, Франції), в решті цю роль виконують найбільші банки. В Україні Б.в. є Українська міжбанківська валютна біржа в м. Київ. Члени Б.в. — комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій), інші фінансові інститути, що мають право на провадження валютних операцій. Основні види операцій, які здійснюють на Б.в.: 1) укладання угод з членами біржі на купівлю чи продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (встановлюється на основі купівельної сили валют і коливань попиту та пропозиції); 2) визначення ринкових курсів іноземних валют; 3) здійснення розрахунків у національній та іноземній валюті відповідно до укладених на біржі угод; 4) проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, в т.ч. через валютну інтервенцію (значний цілеспрямований разовий вплив центрального банку на валютний ринок і валютний курс). Купівлю — продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємств своєї країни та уповноважених банків — не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок. На початку XXI ст. обсяг торгівлі валютою між країнами перевищував 400 трлн дол.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.