Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Природокористування

Природокористування — економічна діяльність суспільства щодо планомірного та раціонального використання і відтворення природних ресурсів (у т.ч. розширеного відтворення відновлюваних ресурсів), гармонійної взаємодії між людиною і природою з метою створення необхідних матеріальних цінностей і життєвих благ для задоволення суспільних потреб. П. здійснюється за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. Своєю чергою, найоптимальнішими серед економічних важелів за умов сучасної економічної кризи є комплексне використання всіх форм екологічної політики (податкової, фінансової, грошово-кредитної, інвестиційної, інноваційної та ін.), які сприяють використанню природних ресурсів і розвитку економічно збалансованих і спеціалізованих природоохоронних видів діяльності та попередженню антропогенного забруднення довкілля, зокрема дотримання всіма суб'єктами господарювання економічно обґрунтованих нормативів. Такий механізм П. в Україні на початку XXI ст. відсутній. Він повинен доповнюватись системою законів і підзаконних актів у сфері охорони навколишнього середовища. Основними завданнями, які комплексно характеризують основну мету П., є: 1) раціональне використання земель та їх ефективний захист від різних видів ерозії, заболочування тощо, рекультивація, надійний захист сільськогосподарських культур і лісу від шкідників і хвороб, який не завдавав би при цьому шкоди людині і тваринам (зокрема, відмова від гербіцидів). З цією метою в розвинених країнах світу держава викуповує частину земель у власників, створюючи на них природно-агрокультурні ландшафти, і після відновлення якості землі повертає їх у сільськогосподарський оборот, перетворює частину орних земель на луки та ліси, відновлює раніше осушені болота тощо; 2) істотне поліпшення охорони водних ресурсів шляхом встановлення нових і підвищення ефективності роботи чинних очисних споруд і установок, встановлення високих штрафів за забруднення водних басейнів тощо; 3) зміцнення надійності охорони атмосферного повітря шляхом запровадження безвідходних і маловідходних технологій, значного поліпшення якості сировини і палива, всеохопної утилізації; 4) істотне вдосконалення охорони надр і комплексне використання мінеральних ресурсів шляхом їх збагачення і переробки, зниження втрат при добуванні та ін.; 5) розширене відтворення та раціональне використання тваринного і рослинного світу шляхом створення нових заповідників, національних парків; 6) підвищення дієвості державного контролю та громадських природоохоронних організацій за станом довкілля, джерелами його забруднення та їх ліквідації.