Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Постійний капітал

Постійний капітал — витрати капіталіста на придбання засобів виробництва, які є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. Маркс назвав їх П.к. і позначив літерою «с» (лат. constant — постійний). П.к. бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, створення споживних вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а отже, не створює додаткової вартості. Водночас за допомогою П.к., зокрема засобів праці, виникає нова продуктивна сила — так званий синергічний ефект. Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, — змінний капітал, V (varitous — змінюваний) (див. Капітал змінний). Матеріально-речовий зміст П.к. постає у формі основних фондів. У політичній економії СРСР для теоретичного вираження протилежної за соціально-економічним змістом категорії «П.к.» обґрунтовувалося поняття «фонди». Проте в останньому понятті відсутня суспільна форма. В західній економічній літературі не існує поділу капіталу на постійний і змінний, оскільки засобам виробництва приписується здатність самостійно створювати прибуток, а отже, фізична продуктивність. Витоки такого тлумачення — в концепції трьох факторів виробництва Ж.-Б.Сея. Близьким за змістом до категорії «П.к.» у працях західних учених є поняття «капітальні блага» (див. Капітальні блага). Про хибність такого розуміння свідчить західна статистична наука, яка з усієї сукупності засобів виробництва, що застосовуються у процесі виробництва, до річного ВНП зараховує лише перенесену конкретною працею частину зношених засобів праці (а також вартість сировини, матеріалів та інших предметів праці), тобто амортизовану частину, що є підтвердженням того, що засоби виробництва вартості не створюють.