Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Політика зайнятості

Політика зайнятості — комплекс заходів і важелів економічного, адміністративного та правового регулювання, спрямованих на забезпечення повної та ефективної зайнятості. До них належать: 1) стимулювання територіально-галузевої та професійно-кваліфікаційної мобільності робочої сили, поліпшення її якості відповідно до вимог науково-технічного прогресу; 2) запровадження таких форм системи соціального страхування, які передбачають надання субсидій безробітним для організації власної справи; 3) стимулювання зайнятості різних категорій населення за допомогою кредитів, субсидій, пільг і дотацій підприємцям; 4) регулювання рівня і ставок податку на прибуток залежно від чисельності працевлаштованих; 5) використання державних замовлень і державної закупівлі товарів і послуг, державного підприємництва; 6) запровадження гнучкіших систем заробітної плати, орієнтованих на зниження її рівня в обмін на посилення гарантій зайнятості, скорочення традиційних режимів найму і режимів робочого часу та ін. До адміністративних заходів належать: встановлення квот на працевлаштування при укладанні контрактів з підприємцями, зниження пенсійного віку, зокрема, заохочення раннього виходу на пенсію і стимулювання вивільнення пенсіонерів, регулювання робочого часу, збільшення оплачуваної відпустки тощо. Правові заходи — прийняття законодавчих і нормативних актів, які регламентують умови формування та використання робочої сили. П.з. охоплює всі фази суспільного відтворення робочої сили (безпосереднє виробництво, розподіл, обмін і споживання), тобто формування здатності до праці під час навчання, професійну підготовку та перепідготовку (в т.ч. оволодіння суміжними професіями), розвиток якісних характеристик робочої сили, вдосконалення умов праці та оплати її результатів тощо. У 90-х у країнах Західної Європи витрати уряду на організацію навчання та перекваліфікацію безробітних, фінансування додаткових робочих місць для тих, хто не може самостійно знайти роботу, та ін. зросли приблизно вдвічі, сягнувши у Німеччині 3,8%, у Франції — 3,3, у Великобританії — 2,2% ВВП. В Україні, крім цих заходів, потрібно повніше використовувати можливості вільних економічних зон, створювати сприятливіші умови для підприємництва у регіонах з підвищеним рівнем безробіття, для залучення іноземних інвестицій, активно розвивати малий бізнес тощо.