Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Політика доходів
Політика доходів — практика державного адміністративного регулювання цін, грошових доходів населення і організацій. Здійснюється добровільно (якщо профспілки не добиваються підвищення заробітної плати) і примусово (коли уряд контролює ціни і зарплату без узгодження з профспілками). Головна ланка такої політики — вплив на динаміку заробітної плати. П.д. розроблена кейнсіанцями в таких основних формах: 1) встановлення рекомендаційних обмежень темпів зростання номінальної заробітної плати; 2) «заморожування» заробітної плати (використовується за галопуючої інфляції); 3) встановлення державою лімітів на підвищення номінальної заробітної плати. Компанії можуть порушувати ці ліміти лише з дозволу спеціальних арбітражних органів за досягнення високих темпів зростання продуктивності праці; 4) індексація — підвищення номінальної заробітної плати відповідно до зростання цін; 5) встановлення лімітів приросту заробітної плати, за перевищення яких компанія сплачує вищі податки, і навпаки; 6) стримування темпів підвищення заробітної плати у поєднанні зі встановленням обмежень на зростання цін, прибутків компаній. Основні суб'єкти П.д. — держава, підприємці, профспілки. П.д. активно використовувалась у розвинених країнах у 50 — 70-х XX ст. і характеризувалася «заморожуванням» заробітної плати, темпів її зростання за відсутності належного контролю за підвищенням цін і прибутків корпорацій, що призводило до відставання реальної заробітної плати від темпів зростання продуктивності праці. Раціональні форми П.д. доцільно запроваджувати в Україні.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.