Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Політика

Політика (гр. politike — державна діяльність) — 1. Діяльність класів, соціальних верств, груп та індивідів, пов'язана з визначенням і впливом на устрій державної влади, сутність (у т.ч. функції) та форми держави, виконувані нею завдання, а також на відносини з іншими класами, націями, країнами з метою реалізації власних потреб та інтересів. У західній науковій літературі даються різні визначення сутності П. Так, одні автори стверджують, що П. — «це низка більш-менш послідовних дій та їх наслідків»; другі — характеризують її як «ухвалення взаємопов'язаних рішень, що стосуються вибору цілей і засобів їх досягнення»; треті — як «авторитарний розподіл цінностей для всього суспільства». Ядро такої діяльності — прихід до влади та її використання для досягнення економічних, соціальних, політичних, правових та інших цілей і завдань, що стоять передусім перед класами, соціальними верствами і групами. З появою і розвитком партій, організацій і установ (відносини між якими формують політичну систему) політична діяльність (як спеціальна форма суспільної діяльності) відбувалась у межах цих політичних інститутів. В основі П. — передусім економіка, економічні явища і процеси, економічні потреби, інтереси та цілі. Водночас П. розвивається за властивими їй законами і закономірностями й активно впливає на економіку. Розрізняють П. внутрішню (зорієнтовану на розв'язання проблем усередині країни) і зовнішню (зорієнтовану на відносини з іншими країнами і міжнародними організаціями). Внутрішня П. — визначальна щодо зовнішньої, водночас зовнішня П. може істотно впливати на внутрішню, деформувати її. Здійснення П. передбачає, по-перше, наукове обґрунтування концепції, розробку програми та формулювання стратегічної мети, визначення перспективних цілей і завдань з урахуванням потреб та інтересів основної продуктивної сили — людини. Така мета в Україні була визначена лише 2005. По-друге, здійснення П. передбачає обґрунтування засобів і методів досягнення мети (а отже, співвідношення мети і засобів її досягнення), а також розробку оптимальних форм суспільної діяльності та організації, за допомогою яких стратегічна мета може бути досягнута. По-третє, відповідно до стратегічної мети і засобів її досягнення необхідним є ретельний добір, підготовка і розстановка кадрів, спроможних реалізувати таку мету. Успішність П. також передбачає озброєння кадрів глибокими знаннями про сутність, закони і закономірності П. та форми її вияву і вміння використовувати ці знання на практиці. Розрізняють різні види П. (економічну, соціальну, правову та ін.), а в межах кожної з них — різні форми. П. провадиться на макро- і мікрорівнях. 2. Вид суспільної діяльності, спрямований на здобуття влади, її наступне утримання, зміцнення та реалізацію владних функцій в інтересах окремої соціальної групи або більшості населення шляхом перетворення влади у власність цих суб'єктів.