Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Банківські монополії
Банківські монополії — об'єднання великих банків або окремі банки — гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі та привласнюють монопольно високі прибутки. Виникли наприкінці XIX— на початку XX ст. Внаслідок концентрації та централізації банківського капіталу Б.м. зосередили у своїх руках більшу частину грошових капіталів, банківських операцій, посіли панівне становище на ринку позичкових капіталів. Так, у США частка 10 наймогутніших банків США в сукупних банківських активах країни зросла з 15% 1940 до понад 40% 2002. В Японії частка чотирьох наймогутніших банків у сукупних активах збільшилася за цей період з 30 до майже 50%. Б.м. існують у таких формах: 1) банківські картелі — угоди між великими банками щодо єдиної дивідендної політики, встановлення однакових відсоткових ставок тощо; 2) банківські синдикати, або консорціуми (див. Банківський консорціум); 3) банківські трести — угоди між кількома великими банками про об'єднання їх власності на капітал і спільне управління ним; 4) банківські концерни — угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольного пакета акцій. Їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, які контролюються одним акціонерним товариством, спеціально створеним для скуповування контрольних пакетів банківських акцій, — банківські холдинги. В Україні на 10 наймогутніших комерційних банків у 2003 припадало 53% сукупних активів, хоча формування Б.м. перебуває на початковій стадії.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.