Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Норма виробітку

Норма виробітку — кількість продукції (роботи), яку має виготовити (виконати) робітник, бригада чи інший колектив працівників відповідної кваліфікації за одиницю часу за відповідних техніко-технологічних, техніко-економічних та економічних умов виробництва, в т.ч. праці, і встановлюються здебільшого в натуральних одиницях вимірювання. Н.в. застосовують для визначення завдань робітникам з відрядною заробітною платою, працівникам з погодинною оплатою праці й для нормування стабільних робіт, виконуваних службовцями та інженерно-технічними працівниками. Основні види Н.в.: індивідуальні, бригадні нормативи (встановлюються на основі індивідуальних норм з певного комплексу процесів технологічного циклу) і нормовані (визначають зміст роботи та норму часу на одиницю роботи чи завершений обсяг робіт, виражений у натуральних показниках). Основними видами Н.в. є: 1) величина витрат робочого часу на виконання одиниці праці працівником або групою працівників; 2) величина виробітку або обсяг виконаної роботи, яку працівник або група працівників певної кваліфікації повинні виконати за одиницю часу; 3) норма керованості — кількість працівників, якими повинен керувати один управляючий; 4) норма (норматив) кількості професійно-кваліфікаційного складу, необхідного для виконання конкретних завдань або обсягу робіт. На основі Н.в. розробляють планові нормативні завдання для окремих працівників, ланок, бригад за певний час. Н.в. повинні бути прогресивними і періодично переглядатися відповідно до змін у техніці, технології та організації виробництва, в т.ч. праці; науково обґрунтованими, поєднувати досягнення науки і практики, зокрема, такими, щоб їх могла виконувати більшість працівників. Крім того, розрізняють диференційовані (використовують для нормування праці за найдрібнішими елементами виробничого процесу) і укрупнені Н.в. (для нормування витрат праці на виконання комплексу організаційно і технічно пов'язаних прийомів праці).