Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Банк іпотечний

Банк іпотечний — спеціалізований фінансово-кредитний інститут, який надає довготермінові (на 25 — 30 років) кредити під заставу нерухомості (або для її придбання) з метою привласнення прибутків. Засобом залучення необхідних коштів для надання кредитів є випуск та продаж заставних листів (довготермінових цінних паперів) — боргових зобов'язань банку, тобто іпотечних кредитів (у т.ч. гарантованих та привілейованих), які дають твердий відсоток. Заставні листи здебільшого продають за ціною, нижчою від номіналу, оскільки цей процес відбувається передусім через комерційні банки. За формами власності розрізняють Б.і. приватний, колективний, державний та змішаний. Джерело фінансових ресурсів Б.і. — вклади фізичних та юридичних осіб, які прагнуть отримати іпотечний кредит, власний капітал банку та ін. Загалом Б.і. надає кредити землевласникам та підприємцям під заставу нерухомості (внаслідок чого виділяються земельні банки), комунальним організаціям під заставу міської нерухомості (внаслідок чого виділяються комунальні банки), а також для проведення меліоративних робіт (що є підставою для виділення меліоративних банків). Для надання позик комунальним організаціям випускають комунальні заставні листи, які гарантуються отримуваними податковими надходженнями. Серед активних операцій Б.і. у розвинених країнах світу понад 80% — довготермінові кредити на житлове та промислове будівництво; серед пасивних — понад 50% становить емісія у вигляді довготермінових облігацій. Водночас посилюється процес їх універсалізації (за рахунок виконання депозитних, лізингових і факторингових операцій).





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.