Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Національна безпека України у сфері психології

Національна безпека України у сфері психології — стан психологічного клімату в суспільстві та комплекс заходів з боку держави та громадських організацій, за допомогою яких забезпечується психологічне здоров'я нації. Основними характеристиками Н.б.У. у с.п. є такі. По-перше, погіршення психологічного клімату в суспільстві загалом та в окремих його складових. Виявом цього є зростання агресивності, послаблення толерантності, збільшення психічних розладів та ін., що у кінцевому підсумку виявляється в значному зростанні злочинів (особливо серед молоді), збільшенні чисельності наркоманів, хворих на СНІД тощо. Така ситуація значною мірою зумовлена тим, що сумнівні ідеали і байдуже ставлення до майбутнього формують засоби масової інформації, які популяризують культ влади і заробітку грошей у будь-який спосіб, активно пропагують цинізм і насильство. Загалом, згідно із соціальними стандартами Ради Європи, кількість психічних патологій на 100 тис. населення не повинна перевищувати 284 одиниці. В Україні, за офіційними даними, кількість хворих з розладами психіки та поведінки, які перебували на обліку в медичних закладах, становила 2002 2492 особи на 100 тис. населення (1990 — 2280). По-друге, психологічне відчуження значної частини населення, передусім молоді, від влади, суспільного устрою. Так, кожна друга людина, опитана Держкомстатом, хотіла б жити за кордоном. По-третє, психологічне осмислення майже тотальної корумпованості. Так, на парламентських слуханнях у Верховній Раді 1 грудня 2003 р. зазначилось, що 2/3 молоді вважають, що чесно досягти успіху в житті неможливо.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.