Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Моніторинг навколишнього природного середовища

Моніторинг навколишнього природного середовища (англ. monitoring, від лат. monitor — той, що контролює, попереджає) — система заходів, спрямованих на забезпечення спостереження та контролю за станом природних елементів довкілля з метою його (довкілля) охорони і забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Залежно від охоплюваної території виділяють місцевий, регіональний і глобальний М.н.п.с.; відповідно до підходу — екологічний, санітарно-гігієнічний, геосистемний та ін.; за характером об'єкта — природно-заповідних еталонних, лісових природних комплексів, агроландшафтів, меліорованих, промислово-техногенних ландшафтів та ін. Хоч становлення М.н.п.с., передусім природного, розпочалося в СРСР (в т.ч. в Україні) ще в 30-х XX ст., єдиної системи моніторингу усієї території України не існувало. Нині в Україні існує багатовідомча система спостережень за об'єктами довкілля, які проводять Держкомгідромет України (здійснює контроль стану атмосферного повітря), Держводолісгосп України (здійснює контроль за станом поверхневих водних об'єктів), Держкомгеології України (контролює стан підземних вод), Мінсільгосп України (здійснює контроль за стічними водами), Мінекоресурсів України (здійснює контроль за джерелами промислових викидів в атмосферне повітря стосовно дотримання норм гранично допустимих викидів) та ін. Проте стан навколишнього природного середовища в Україні контролюється недостатньо і несистемно. Важливою складовою М.н.п.с. є збір і опрацювання екологічної інформації у процесі паспортизації промислових і сільськогосподарських підприємств (фірм, компаній).





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.