Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Міжнародні торговельні угоди

Міжнародні торговельні угоди — система міжнародних договорів та угод стосовно регулювання торгівлі товарами і послугами, в т.ч. торгівлі між країнами та регіонами. Розрізняють дво- та багатосторонні, а залежно від суб'єктів, які укладають М.т.у., — міждержавні (міжурядові), або офіційні, та міжфірмові (консорціальні, картельні та ін.); залежно від характеру укладання і дії угод виділяють «гласні» і «таємні», «добровільні» і нав'язувані та ін.; залежно від форм торговельної політики — протекціоністські або фритредерські угоди. Водночас усі М.т.у. оформляються й функціонують як на підставі різних договорів, не пов'язаних зі створенням будь-яких міжнародних організаційних структур, так і на основі формування міжнародних торговельних економічних організацій (наприклад, у межах ГАТТ/СОТ, ЄС та ін.). До найважливіших М.т.у. належать: 1) багатосторонні угоди про тарифи і торгівлю у межах ГАТТ/СОТ; 2) міжнародні товарні угоди про торгівлю різними видами сировини; 3) міжнародні угоди про товарну номенклатуру (про класифікацію товарів у світовій торгівлі); 4) міжнародні угоди з певних питань митної політики, зокрема, «Митна конвенція», міждержавні угоди про надання торговельних преференцій на взаємній основі або в односторонньому порядку та ін.; 5) міжнародні угоди про рівень, структуру, динаміку цін і механізм ціноутворення; 6) угоди про форми розрахунків у міжнародній торгівлі, умови платежів тощо; 7) угоди про транспортні умови в міжнародних договорах купівлі-продажу; 8) міжнародні угоди та договори про поділ ринків збуту, зокрема офіційні і таємні. Серед останніх, своєю чергою, виділяють угоди між учасниками закритих торгів та угоди про створення таємних міжнародних картелів чи інших неофіційних міжнаціональних інститутів.





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.