Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Менеджмент інноваційний

Менеджмент інноваційний — система стратегічного управління інноваційними процесами з метою вивчення основних напрямів науково-технічної та виробничої діяльності й обґрунтування комплексу заходів щодо реалізації інноваційної стратегії. Основними об'єктами М.і. на мікрорівні є розробка та упровадження нової продукції, розвиток і модернізація виробництва та продукції, що випускається, поступове зняття з виробництва продукції, яка не користується попитом у споживачів. Структурні ланки М.І.: 1) розробка планів і програм інноваційної діяльності; 2) розробка та здійснення єдиної інноваційної політики; 3) кадрова підготовка і забезпечення виробництва; 4) забезпечення необхідними ресурсами (матеріальними, трудовими, фінансовими, інформаційними); 5) відбір найкращих проектів нової продукції та контроль за їх розробкою; 6) створення спеціальних груп управління та контролю за інноваційною діяльністю на всіх її етапах. На сучасному етапі НТР у наймогутніших компаніях формуються цілісні науково-технічно-виробничі комплекси, покликані реалізувати взаємодію науки, техніки, виробництва та збуту і зменшити на цій основі витрати виробництва та обігу. З цією метою у 80-ті XX ст. інноваційні процеси виокремилися як об'єкт управління, яке здійснює керівництво підприємства (фірми, компанії), для чого створюють: 1) спеціальні підрозділи (комітети, ради, робочі групи) з розробки основних напрямів інноваційного процесу і подання конкретних пропозицій керівництву для ухвалення відповідних рішень; 2) центральні служби розвитку нових продуктів для координації інноваційної діяльності різних підрозділів у результаті всебічного обговорення нових ідей, оцінки науково-технічних проектів та їх планування, розробки технічної політики; 3) цільові проектно-конструкторські групи (підрозділи) з розробки нової продукції, покликані ефективно організовувати наукові дослідження і конструкторські розробки, забезпечити створення перспективної конкурентоспроможної продукції; 4) центри розвитку, не пов'язані з основною сферою діяльності компанії, мета яких — розширення ринків збуту для створюваної нової продукції; 5) венчурні (ризикові) підприємства або їх підрозділи (див. Венчурний капітал)', 6) централізовані фонди стимулювання нововведень (для прискореного впровадження нової продукції у серійне виробництво), частина яких може спрямовуватися на створення венчурних підприємств, а також окремі фонди їх стимулювання в окремих підрозділах (останні мають здебільшого прикладний характер); 7) аналітичні групи прогнозування розвитку техніки і технології, попиту на нову продукцію та ін. М.і. передбачає також зростання ролі традиційних відділів НДДКР, які провадять наукові дослідження та розробляють на їх основі нові проекти і доводять їх до виробництва.