Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Людина економічна

Людина економічна (homo economicus) — сукупність економічних потреб, інтересів, цілей індивіда, органічне поєднання в ньому рис працівника і власника. Структуру таких потреб слід розглядати відповідно до структури суспільного способу виробництва. Тому економічна сутність людини розкривається в суперечливій єдності людини-працівника як основного елемента системи продуктивних сил і людини- власника як суб'єкта економічних відносин, передусім відносин економічної власності. Оскільки змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи, процес праці безвідносно до конкретної суспільної форми, то індивід має загальнолюдські риси, є природною істотою, наділеною природними силами. Тому й праця під кутом зору фізіології — це здійснення низки функцій людського організму, кожна з яких — робота мозку, нервів, м'язів, органів чуття та ін. Тому відтворення людини передбачає збереження і підтримання індивіда як біологічного явища. Люди повинні задовольняти свої екологічні потреби. Природа і виробляє їх, і безпосередньо задовольняє, є першоосновою фізичного, психологічного та емоційного здоров'я суспільства. Природа, ставлення людини до неї у процесі праці, вилучення при цьому з речовини природи багатьох корисних властивостей — також основа відтворення людини як соціальної істоти. У діалектичній взаємодії природної та соціальної сторін людини полягає її глибинна суть як соціобіологічної істоти. Сутність Л.е. також передбачає з'ясування її основних суперечливих економічних сторін, органічно пов'язаних з відносинами власності, що відображають природний (біологічний) та соціально-економічний аспекти розвитку людини в різних суспільно-економічних формаціях. Кожна зі сторін соціобіологічної та економічної сутності людини має конкретні форми вияву. Найглибшою сутністю Л.е. є діалектично суперечливе поєднання колективної та індивідуальної власності, в якому індивідуальна (приватна трудова) власність відповідає її природним властивостям, відображає людську природу взагалі, розкриває належність людини до продуктивних сил і є основою економічної незалежності, свободи індивіда. Колективна власність у такій суперечності відображає соціальну форму економічної сутності людини, розкриває її належність до трудового колективу, суспільства загалом, до відносин економічної власності, її особистість з точки зору базисних відносин суспільства. Природу людини слід також розглядати як сукупність її потреб, інтересів і захоплень. Через задоволення потреб індивід відтворює себе як біологічну істоту і як сукупність суспільних відносин, визначальними серед яких є економічні потреби (див. Потреби економічні). Найважливіші риси людини-працівника за умов сучасного етапу НТР — розвиток її творчих здібностей, професійних властивостей і навичок (див. Працівник нового типу). Вони — основний елемент національного багатства країни, найголовніше джерело національного доходу. Найважливішою умовою формування людини-працівника такого типу є формування рис людини-власника, які передбачають: 1) власність безпосередніх працівників на засоби виробництва у формі ефективної кількості акцій — забезпечують щорічне привласнення суми дивідендів, яка не менша 30% величини заробітної плати на рік; 2) їх власність на основну частку створеного продукту; 3) їх участь в управлінні власністю; 4) певні важелі економічної влади в руках працівників; 5) бережливе ставлення до об'єктів власності у межах підприємства і в масштабах області, регіону, всієї країни; 6) довготермінові цілі в безпосередній діяльності працівників, розвитку підприємства, що передбачає насамперед високу частку реінвестованого капіталу, а не намагання «проїсти» отриманий дохід та ін. Кожна з цих рис може виявлятися конкретніше, зокрема, участь працівників в управлінні власністю — у їхньому впливі на вибір форм і систем заробітної плати, політику цін, інвестицій, форм і методів організації виробництва та ін. Виокремлення в Л.е. людини-працівника і людини-власника, органічно пов'язаних з її біологічною і соціальною сторонами, має не лише теоретичне і методологічне, а й практичне значення. Так, людина-власник уособлює не лише одну окрему сторону відносин економічної власності, а й її зв'язок з продуктивними силами, з людиною як частиною природи. З часу розгортання НТР Л.е. у розвинених країнах світу дедалі більше набуває ознак людини соціальної.