Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Кредитування зовнішньої торгівлі
Кредитування зовнішньої торгівлі — надання кредитів для стимулювання і сприяння експорту та імпорту або для здійснення зовнішньоторговельних операцій з метою посилення конкурентної боротьби підприємств і держав за ринки збуту. К.з.т. здійснюють комерційні, державні або напівдержавні експортно-імпортні банки, а також спеціальні страхові інститути. Водночас в окремих країнах вони об'єднуються в одній установі (наприклад, Експортно-імпортний банк у США). Найпоширенішою формою К.з.т. є фірмовий (товарний, або комерційний) кредит, який надається підприємством або компанією-експортером однієї країни імпортеру іншої країни шляхом відстрочення платежу за придбані товари та послуги. Наприкінці 90-х XX ст. значно зросла роль банківського кредитування зовнішньоторговельних організацій у формі експортних кредитів, валютних кредитів (позику надають у певній валюті для погашення зовнішньої заборгованості). Державне К.з.т. здійснюється шляхом сприяння комерційному та банківському кредитуванню національного експорту (завдяки переобліку векселів експортерів у центральному банку та рефінансуванню частини банківських кредитів); надання експортних кредитів під низькі відсотки; організації страхування таких кредитів. Розрізняють кредити експортеру і кредити імпортеру. Так, експортне кредитування у розвинених країнах світу охоплює бл. 20% експорту. З 1960 набув поширення кредит імпортеру — кредит, наданий банками або іншими спеціалізованими організаціями країни-експортера іноземному покупцеві, щоб полегшити фірмам-експортерам ризик фінансування великих і довготермінових операцій. В Україні створено Державний експортно-імпортний банк України (Ексімбанк) (див. Експортні кредити).
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.