Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Арістотель

Арістотель (384 — 322 до н.е.) — видатний давньогрецький мислитель, в особі якого економічна думка того часу досягла свого найвищого розвитку. А. належить класичне обґрунтування інституту приватної власності як закладеного в самій природі людини, її психології та необхідного для існування суспільства, його прогресу. А. вперше проаналізував важливі економічні явища і окреслив низку економічних категорій (багатство, обмін, цінність і ціна, гроші, капітал тощо). Вихідна ідея А. — зрівняння різних благ та різних видів праці в обміні, досягнення «еквівалентності», «пропорції», без якої немає ні обміну, ні суспільства. Дослідники знаходять у працях А. елементи певного підходу до розв'язання проблеми цінності або ж просто ринкової ціни (Й. Шумпетер), хоч у підсумку він все ж вважав, що всі товари в принципі неспівмірні, прирівнюються в обміні за допомогою грошей, які й роблять їх співмірними. Гроші А. розглядав як умову, що постає з боку пропозиції, вважав, що вони існують не лише «за природою», відображаючи історію цінності та держави, а й «за законом», домовленістю. З появою грошей, за А., з «економіки» («ойкономії») як «природної» господарської діяльності виростає хрематистика (від гр. «хрема» — майно, володіння) — «мистецтво наживати статки». Метою хрематистики є абсолютне безмежне збагачення, оскільки воно ґрунтується на «необхідному обміні», мета якого — одержання прибутку або відсотка на лихварський капітал, що А. різко засуджував, як і хрематистику загалом, вважав, що безмежне збагачення не приносить людині щастя.