Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Антонович Афіноген Якович

Антонович Афіноген Якович (1848 — 1917) — представник київської політекономічної школи, розглядав цінність як мірило взаємності у задоволенні потреб в економічному співжитті (малозмістовне визначення, позбавлене ознак чіткої категоріальності) і на цій підставі гостро, але нефахово критикував теорію вартості К.Маркса, концепцію Дж.-С. Мілля, намагаючись поєднати концепцію трьох факторів Ж.-Б. Сея і теорію трудової вартості як уречевлений суспільно необхідний час дії трьох факторів. Помилковою була його концепція розподілу, в якій він, поділяючи погляди Бастіа про гармонію економічних інтересів учасників виробництва, стверджував, що найманий робітник, підприємець і землевласник справедливо отримують створену кожним частку доходів. Дещо змістовніше його тлумачення грошей, які вчений розглядав як цінність або гідність через якість їх роботи, а щоб ця робота (функції грошей) виконувалася належно, необхідно, щоб зростання маси грошей в країні супроводжувалося збільшенням виробів і послуг (інакше зменшуватиметься речова цінність грошової одиниці). Однак останній висновок уже був обґрунтований в економічній науці й був однією з вимог закону грошового обігу. Хибним було трактування А. природи капіталу як самостійних джерел цінності. Він намагався запозичити Марксову методологію пізнання, що засвідчує використання понять «речова цінність грошової маси», «речові капітали». Неконструктивним і нечітким було його визначення політичної економії як науки, що вивчає «закони суспільності в діяльності людей, спрямовані на задоволення потреб», або як «науки суспільної домовитості».





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.