Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995


Інфраструктура міжнародна

Інфраструктура міжнародна — комплекс галузей національних господарств та елементів інтернаціонального технологічного способу виробництва, які забезпечують реалізацію, функціонування та розвиток форм міжнародних економічних відносин і міжнародного співробітництва, а також сукупність економічних відносин, які виникають при цьому. Розрізняють передусім виробничу та соціальну інфраструктури на національному рівні, що є основою розмежування І.м., оскільки в багатьох розвинених країнах світу саме в цьому секторі створюється найбільша частка національного багатства. Залежно від функцій розрізняють: виробничу, соціальну, інституційну, інформаційну інфраструктури на інтернаціональному рівні. До виробничої інфраструктури відносять: а) світовий транспорт, міжнародний зв'язок, складські приміщення тощо; б) інженерні споруди та пристрої, в т.ч. іригаційні системи; в) міжнародні інженерні комунікації та світові мережі, серед них — лінії електропередач, нафто- і газопроводи, теплотраси, водогони. Серед елементів виробничої інфраструктури провідне місце посідає світовий транспорт. Важливим елементом І.м. є соціальна сфера, зокрема, охорона здоров'я, освітянські послуги, організація дозвілля. Майже 100 міжнародних організацій займаються питаннями інтернаціоналізації діяльності вищої школи. До інституційної інфраструктури належать міжнародні фінансово-кредитні інститути (МВФ та ін.). Інформаційну інфраструктуру можна поділити на такі основні сфери: електронний зв'язок, що включає сферу передавання інформації без зміни її змісту і форми (телефонний, телексний, факсимільний тощо), і сферу передавання інформації з наданням додаткових послуг (електронна пошта, комутація протоколів і пакетів інформації та ін.).





Перша публікація: 01/01/1995

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.