Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Інвестиції

Інвестиції (лат. investio — одягаю) — довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі господарства всередині країни та за її межами з метою привласнення прибутку. Якщо дотримуватися системного підходу, під І. на мікрорівні слід розуміти вкладення у розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності на рівні підприємств, фірм і компаній та окремих галузей. На макрорівні І. — це вкладення у розвиток економічної системи, в т.ч. Її окремих підсистем. Згідно з науковим тлумаченням категорії «капітал», І. — це вкладення у розвиток капіталістичних виробничих відносин на основі постійного вдосконалення системи продуктивних сил. Такі І. на мікрорівні здійснюються у вигляді грошових коштів, цінних паперів (передусім акцій), банківських вкладень в інтелектуальну власність, в основні та оборотні фонди, майнові права, інші активи (цінності). Оскільки вони охоплюють усі активи підприємства, їх можна назвати бухгалтерськими І. Розрізняють фінансові, реальні, валові та чисті І. Фінансові — вкладення капіталу в цінні папери (акції, облігації та ін.), які випускають акціонерні компанії та держава. До них належать також вкладення у банківські депозити, об'єкти тезаврації. Реальні — вкладення капіталу в розвиток технологічного способу виробництва та прогресивних сторін інших підсистем економічної системи. Вирішальну роль в умовах розгортання НТР відіграють 1. у розвиток людини. Залежно від типів і форм власності розрізняють приватні, колективні, державні та наддержавні І. Приватні — вкладення, які здійснює окрема особа, максимум — сім'я у розвиток приватної власності. Колективні — вкладення капіталістичних корпорацій, акціонерних капіталістичних компаній (колективні капіталістичні І.), народних підприємств (колективні некапіталістичні І.), кооперативних та інших організацій. Суб'єкт державних І. — держава. Такі І. спрямовують здебільшого у базові, малоприбуткові сфери й галузі, а також на розвиток освіти, охорони здоров'я та ін. Наддержавні І. здійснюють міжнародні економічні організації та наднаціональні органи. І., що спрямовуються лише в основні фонди, слід називати капіталовкладеннями. І. в основний капітал 1990 становили в Україні понад 30 млрд.крб (18,6% ВВП), 1999 — 17,6 млрд. грн. (13,5% ВВП), внаслідок чого не забезпечувалось навіть просте відтворення основного капіталу. З 2000 по 2003 І. в основний капітал зросли з 23,6 до 51 млрд.грн., але щодо рівня 1990 вони збільшились з 22 до 43%. Для забезпечення стабільного і тривалого економічного зростання обсяг таких І. повинен становити не менше 25% ВВП, тоді як в Україні 2003 вони були на рівні 19% значно меншого за обсягами ВВП. Істотним недоліком амортизаційної політики в Україні є нецільове використання амортизаційних відрахувань, передусім вилучення частини цих коштів у бюджет, а отже, їх «проїдання». Лише 2001 таким чином було втрачено майже 9 млрд.грн.. Незначною також є частка держави в інвестуванні основного капіталу (2003 лише 4,1%), дорогі кредити (їх частка у цьому ж році становила 8,2%).