Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Зовнішньоторговельна політика
Зовнішньоторговельна політика — комплекс економічних, політичних, правових та організаційних заходів та важелів держави, регіональних економічних угруповань і міжнародних економічних організацій, спрямованих на стимулювання і розвиток торговельних економічних відносин з іншими країнами з метою забезпечення державних інтересів у галузі зовнішньої торгівлі, підтримку національних суб'єктів зовнішньоторговельної діяльності в їх відносинах із зарубіжними контрагентами. Розрізняють дві основні моделі З.п.: протекціонізм (див. Протекціонізм) і фритредерство (модель вільної торгівлі) (див. Фритредерство). Загальною закономірністю З.п. є перехід від протекціонізму до вільної торгівлі. Важливу роль у формуванні світових правил торгівлі, зближенні національних законодавчих актів з питань імпорту- експорту, усуненні торговельних бар'єрів після другої світової війни відіграли ЮНКТАД (структура ООН) і ГАТТ, яка з 1995 трансформувалася у СОТ. Сьогодні за правилами ГАТТ/СОТ здійснюється понад 80% світової торгівлі. Найповніше колективна З.п. здійснюється в межах інтеграційних угруповань, передусім ЄС. До заходів З.п. відносять: 1) митно-тарифні важелі (використання мита, митних зборів для регулювання зовнішньоторговельних потоків встановленням мита на певні товари і послуги чи роботи); 2) контингентування і ліцензування зовнішньоторговельних операцій; 3) пряме і опосередковане стимулювання експорту, розвиток експортного потенціалу країни; 4) запровадження державної монополії на зовнішню торгівлю або надання виняткових прав державним органам чи певним приватним фірмам на здійснення окремих видів зовнішньоторговельних операцій. У межах цих заходів використовуються певні важелі, наприклад, нетарифні обмеження.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.