Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Зовнішньоторговельна політика

Зовнішньоторговельна політика — комплекс економічних, політичних, правових та організаційних заходів та важелів держави, регіональних економічних угруповань і міжнародних економічних організацій, спрямованих на стимулювання і розвиток торговельних економічних відносин з іншими країнами з метою забезпечення державних інтересів у галузі зовнішньої торгівлі, підтримку національних суб'єктів зовнішньоторговельної діяльності в їх відносинах із зарубіжними контрагентами. Розрізняють дві основні моделі З.п.: протекціонізм (див. Протекціонізм) і фритредерство (модель вільної торгівлі) (див. Фритредерство). Загальною закономірністю З.п. є перехід від протекціонізму до вільної торгівлі. Важливу роль у формуванні світових правил торгівлі, зближенні національних законодавчих актів з питань імпорту- експорту, усуненні торговельних бар'єрів після другої світової війни відіграли ЮНКТАД (структура ООН) і ГАТТ, яка з 1995 трансформувалася у СОТ. Сьогодні за правилами ГАТТ/СОТ здійснюється понад 80% світової торгівлі. Найповніше колективна З.п. здійснюється в межах інтеграційних угруповань, передусім ЄС. До заходів З.п. відносять: 1) митно-тарифні важелі (використання мита, митних зборів для регулювання зовнішньоторговельних потоків встановленням мита на певні товари і послуги чи роботи); 2) контингентування і ліцензування зовнішньоторговельних операцій; 3) пряме і опосередковане стимулювання експорту, розвиток експортного потенціалу країни; 4) запровадження державної монополії на зовнішню торгівлю або надання виняткових прав державним органам чи певним приватним фірмам на здійснення окремих видів зовнішньоторговельних операцій. У межах цих заходів використовуються певні важелі, наприклад, нетарифні обмеження.