Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Закони привласнення
Закони привласнення — внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки, які виникають під час взаємодії людини з природою у процесі праці та створення економічних благ, а також між людьми з приводу привласнення таких благ в усіх сферах суспільного відтворення. До З.п. належать уся сукупність економічних законів і передусім закони розвитку продуктивних сил та відносин економічної власності. Водночас кожен з цих типів законів певною мірою зумовлюється розвитком протилежної сторони суспільного способу виробництва. Так, хоч закон зростання продуктивності праці і визначається здебільшого прогресом продуктивних сил, на його дію значною мірою впливають існуючі типи та форми власності. Своєю чергою на закони розвитку та функціонування таких типів і форм власності активно впливають закони розвитку продуктивних сил. Оскільки проміжною ланкою між людиною і природою виступають засоби праці, внаслідок цього виникають окремі економічні закони, які відображають взаємодію між людиною і засобами праці, з одного боку, засобами праці і природою — з іншого. Таким, зокрема, є закон переходу функцій від особистих до речових факторів виробництва. Роль домінанти серед З.п. відіграє основний економічний закон певного суспільного способу виробництва (див. Основний економічний закон). В основному економічному законі також відображається діалектична єдність продуктивних сил, а отже, взаємодії людини з природою в процесі праці (цю сторону здебільшого відображає виробництво додаткової вартості) та відносин економічної власності (цю сторону здебільшого характеризує процес капіталістичного привласнення створених у виробництві благ).
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.