Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Закон соціалізації

Закон соціалізації — стадійний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між рівнем розвитку технологічного способу виробництва, передусім продуктивних сил, зростанням усуспільнення виробництва і праці, з одного боку, та наростанням підриву товарного виробництва, поступовим подоланням відчуженості найманих працівників від процесу праці, власності та економічної влади на мікрорівні в розвинених країнах світу — з іншого, внаслідок чого відбувається еволюційне самозаперечення економічної системи капіталізму, що базується на експлуатації найманої праці. Окремі аспекти З.е. почали діяти в розвинених країнах на початку XX ст. (початкові форми підриву товарного виробництва), до 60-х XX ст. посилювалася соціалізація інших елементів економічної системи (розвиток суспільних фондів споживання, бригадна форма організації праці та ін.), але З.е. не діяв. В останні три десятиріччя XX—на початку XXI ст. подолання відчуженості найманих працівників від процесу праці виявляється в поширенні народних підприємств, переважанні соціальних витрат держави над іншими видами витрат, значному вирівнюванні доходів в окремих країнах між найбагатшими та найбіднішими верствами населення (наприклад, у країнах ЄС, Японії та ін.). Найактивніше ці процеси розвивалися у Швеції (див. Шведсько модель соціально-економічного розвитку).