Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Закон заперечення заперечення в економіці
Закон заперечення заперечення в економіці — один з основних законів діалектики, який характеризує напрям розвитку економічної системи, її підсистем та елементів (окремих явищ і процесів), починаючи з їх виникнення та становлення, наступного розвитку, функціонування й переходу у досконаліші, розвиненіші системи. Таким чином З.з.з. в е. синтезує найважливіші ознаки інших законів діалектики (законів кількісно-якісних змін, єдності та боротьби протилежностей), охоплює єдність поступальності та спадковості, появу нового та відносної повторюваності на якісно новій основі старого тощо й водночас збагачує їх, що теоретично виражається в новому понятті. Такий процес заперечення є конструктивним, на відміну від деструктивного, що руйнує певну систему, призводить до її деградації. Так, економічна система капіталізму — передусім наслідок тривалого процесу первісного нагромадження капіталу, який є першим запереченням старого, без чого неможливе зародження й розвиток нового. У процесі тривалого історичного розвитку капіталізму (впродовж майже п'яти століть) в його межах відбувається значний прогрес продуктивних сил, розвивається й поглиблюється суспільний поділ праці, поступово послаблюється технологічне підкорення праці капіталом, а відтак спостерігаються певні елементи подолання соціально-економічного відчуження найманих працівників від засобів виробництва, починає діяти закон соціалізації економіки. Це означає поступове заперечення економічної системи капіталізму, тобто процес заперечення заперечення. Його наслідком є відновлення передусім трудових форм власності на індивідуальній і колективній основах. Процес заперечення має діалектичний характер, і нова система успадковує у зміненому вигляді переваги попередньої, відкидаючи при цьому застарілі й регресивні форми, ознаки тощо, внаслідок чого відбувається прогресивний розвиток. В процесі цього розвитку з'являються різні види законів (специфічних, стадійних, ступеневих, законів розвитку та законів функціонування, законів окремих підсистем тощо), закономірностей і тенденцій. З.з.з. в е. комплексно розкриває механізм своєї дії в певному колі категорій діалектики, основними з яких є заперечення, спадковість, розвиток, економічний цикл (циклічність), спіралеподібна форма еволюції та ін. Процес заперечення заперечення, або велике коло чи цикл розвитку (від первісного нагромадження капіталу до виникнення в межах капіталізму елементів більш розвиненої економічної системи, яке тривало упродовж майже п'яти століть), складається з менших кіл (циклів), у межах яких також відбувається заперечення заперечення, внаслідок чого вся спіраль (розвиток загалом) являє собою ланцюг кількох циклів. Кожний цикл у своєму розвитку проходить початковий етап, його трансформацію у свою протилежність (тобто заперечення) і перехід протилежності в істотно нову протилежність (заперечення заперечення). Такими циклами щодо відносин економічної власності є індивідуальна капіталістична власність, колективна капіталістична власність і державна власність, а кожний із циклів є витком розвитку — не прямолінійного, а спіралеподібного. Наявність кожного наступного циклу свідчить про часткове повернення до попереднього циклу, але на якісно новій основі, про збагачення при цьому позитивних ознак та властивостей попередньої форми власності. Цей закон, як і інші закони та категорії діалектики, у своїй методологічній функції (тобто закони діалектики, перетворені на методологічні принципи, прийоми, вимоги) набуває у кожній зі сфер дослідження специфічних форм застосування, передусім щодо продуктивних сил та інших підсистем цілісної економічної системи.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.