Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Енергетична безпека

Енергетична безпека — стан захищеності та забезпеченості економіки енергетичними ресурсами і комплекс заходів щодо вирішення цієї проблеми. Зворотним боком Е.б. є енергетична небезпека, яка виникає внаслідок гострої нестачі паливно-енергетичних ресурсів, неекономного використання енергоносіїв, надмірної залежності від їх імпорту, нераціонального роздержавлення та приватизації енергетичної системи держави та ін. Головні чинники Е.б. — рівень забезпеченості власною нафтою, газом та деякими сировинними ресурсами, а також енерговитратність виробництва. Е.б. в Україні в 90-х XX — на початку XXI ст. загрожували: неощадливе споживання енергоносіїв (питомі витрати на одиницю ВВП в Україні вищі майже у 6 разів, ніж у розвинених державах світу); зростання обсягів перевитрат палива та енергії через значне недовантаження виробничих потужностей, зростання їх зношуваності, відсутність необхідної кількості комплектуючих виробів, матеріалів тощо; неефективне використання енергії в побутовій сфері; недостатня забезпеченість побутовими лічильниками газу, води, тепла; надмірна залежність від імпорту енергоносіїв з Росії, що створює умови для її впливу на економічну політику України; значна фізична та моральна зношуваність виробничих потужностей нафто- і газопереробної промисловості, а також відповідних магістралей; повільне створення власного ядерно-паливного циклу; незадовільний стан освоєння власних енергоресурсів; надто повільне впровадження альтернативних видів енергозабезпечення; відсутність ефективних структурних реформ у вугільній промисловості; відсутність науково обґрунтованої урядової програми подолання енергетичної небезпеки; значне послаблення державного регулювання енергетичної сфери; наявність значної маси комерційних посередників між виробниками і споживачами енергетичних ресурсів (у вугільній промисловості наприкінці 1998 їх налічувалося понад 900), що призводило до необґрунтованого підвищення цін. Істотного Е.б. слід шукати у таких трьох напрямах: 1) у межах технологічного способу виробництва — перехід народного господарства до принципово нової техніки і технології; 2) на шляху трансформації всієї соціально-економічної системи і насамперед відносин власності і влади; 3) суттєвого вдосконалення товарно-грошових відносин; 4) раціональної зовнішньоекономічної політики держави.