Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995
Емісія безготівкова
Емісія безготівкова — випуск в обіг безготівкових грошей центральним банком та здебільшого комерційними банками з метою збільшення коштів для регулювання ліквідності банківської системи країни (центральним банком) та розширення своїх операцій (комерційними банками). Центральний банк здійснює Е.б. у незначних обсягах, купуючи окремі види цінних паперів, випущених найнадійнішими компаніями, а також казначейських векселів. Це зумовлено тим, що фінансовими ресурсами для здійснення таких операцій є рахунки банків та міністерства фінансів у центральному банку (створення обов'язкових банківських резервів та надходження коштів з державного бюджету), а також внаслідок того, що купівля цінних паперів здійснюється для управління державним боргом і регулювання ліквідності банківської системи загалом. Наявність цих резервів обмежує можливості депозитної емісії. Тому норми за депозитами до вимоги становили в середині 90-х у ФРН, Іспанії — 2%, у Франції — 0,5, у Великобританії — 0,35, в Італії, Україні — до 15%, у Швейцарії, Бельгії, Люксембурзі їх не було. За Е.б. у розвинених країнах світу легко здійснюється переливання готівкової форми грошей у безготівкову і навпаки, а держава регулює сукупну грошову масу. Особливістю Е.б. комерційним банком є те, що він на основі одного вкладу може неодноразово видавати кредити доти, поки після багатьох повторних таких операцій (т.зв. ітерації), але зі зменшуваними обсягами весь депозит буде поміщено в центральний банк. Проте це не означає, що можливість Е.б. комерційними банками обмежується лише розмірами залишку фінансових ресурсів на рахунках у центральному банку.
Перша публікація: 01/01/1995
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.