Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Домонополістичний капіталізм

Домонополістичний капіталізм — економічна система, заснована на машинній та ручній праці, пануванні товарного виробництва, відокремленні засобів виробництва і результатів праці від безпосередніх виробників, економічному примусі до праці, переважанні ринкових важелів управління економікою. Виник на початку XVI ст., його еволюція на нижчій стадії тривала до кінця ХІХ- початку XX ст. Вища стадія розвитку капіталізму — від початку XX ст. — триває в наш час. В умовах машинного виробництва посилилася однобічна спеціалізація робітників (порівняно з мануфактурою). Робочий день на стадії Д.к. тривав у середньому 12—14 год., норма експлуатації у середині XIX ст. в Англії становила майже 100%. До складу продуктивних сил того періоду не входили наука, інформація, форми й методи організації виробництва. На цій стадії поглиблюються всі форми суспільного поділу праці, проте найшвидшими темпами розвивається одиничний поділ праці. Організаційно-економічні відносини почали розвиватись лише в формі примітивного емпіричного менеджменту, не було маркетингу та ін. Міцніють взаємозв'язки між галузями, посилюється стандартизація у виробництві деталей. Відносини приватної капіталістичної власності характеризуються такими основними ознаками: 1) монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як знарядь привласнення чужої праці; 2) відсутність засобів виробництва у переважної більшості працівників, внаслідок чого вони змушені продавати свою робочу силу, ставати найманими працівниками; 3) їх працю контролює капіталіст — власник виготовленого продукту; 4) відчуженість найманих працівників від управління виробництвом; 5) привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного продукту, зокрема всього додаткового та частини необхідного; 6) обмеження споживання переважної частини населення межами вартості робочої сили, здебільшого на нижчому рівні; 7) головною метою найманих працівників є підтримання життя, існування, а власників засобів виробництва — примноження багатства; 8) товарне виробництво досягає найвищого розвитку внаслідок перетворення робочої сили в товар; 9) конкуренція між підприємцями, робітниками тощо. Основна суперечність Д.к. — антагонізм між колективним характером виробництва і приватним характером капіталістичного привласнення; основний економічний закон — виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку. На нижчій стадії капіталізму розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів здійснюється через ринковий механізм. Домінуючою ланкою господарського механізму було ринкове саморегулювання економіки, держава не була елементом базису (див. Держава). Теоретичним вираженням економічної системи Д.к. була система економічних категорій і законів, найповніше втілена в «Капіталі» К.Маркса. Всі елементи економічної системи зазнали у XX — на початку XXI ст. сутнісних або якісних змін, окремих радикальних перетворень. Виникли принципово нові явища і процеси, які разом з істотними змінами у названих підсистемах зробили капіталізм кінця XX ст. не схожим на капіталізм XVI — XIX ст. (див. Капітал монополістичний).