Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Додаткова вартість

Додаткова вартість — суспільна форма створеного найманими працівниками додаткового продукту за умов капіталізму та відносини економічної власності, які виникають з приводу його привласнення. Д.в. повністю привласнювалася капіталістами в XVI — перші десятиріччя XX ст. Наприкінці XX — на початку XXI ст. деяку частку додаткового продукту у формі дивіденда привласнюють наймані працівники — власники певної кількості акцій. Виробництво Д.в. здійснюється передусім завдяки здатності найманого працівника створювати своєю працею більшу вартість, ніж вартість його робочої сили, а також синергічного ефекту, що виникає внаслідок взаємодії особистісних і речових факторів виробництва. Відношення додаткової вартості (m) до змінного капіталу (v) виражає ступінь експлуатації найманих працівників за капіталізму. Західні економісти переважно заперечують існування Д.в. або вважають, що вона привласнюється найманими працівниками. Такого ж погляду свого часу дотримувався і М. Туган-Барановський. Але заперечення цієї категорії рівнозначне запереченню спроможності сучасного працівника створювати додатковий продукт (див. Додатковий продукт). Д.в. за капіталізму набуває різноманітних конкретних форм: підприємницький дохід, торговельний прибуток, відсоток, дивіденд, засновницький прибуток, середній прибуток тощо. Джерелом Д.в. є не лише праця найманих працівників, а й підприємницька діяльність капіталістів, вищих менеджерів, праця управлінського, державного апарату, зайнятого регулюванням економіки (в т.ч. програмуванням, прогнозуванням, плануванням) та іншими категоріями, зайнятими продуктивною працею. За даними німецького економіста і філософа К. Штайльмана, продуктивність праці одного працівника у розвинених країнах світу становила в середині 90-х XX ст. 100 — 120 тис. дол., в Росії — 8 тис. дол.