Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Державні цінні папери

Державні цінні папери — форма здебільшого фіктивного капіталу, що використовується державою для накопичення грошових ресурсів і приносить дохід у вигляді відсотка. Їх випускають уряд, місцеві органи влади і державні підприємства. Д.ц.п. поділяють на ринкові та неринкові. До ринкових належать облігації, казначейські векселі, казначейські білети, бони, ноти, які вільно продаються і купуються на ринку (фондовій біржі), є платіжним засобом і дають право на отримання частки гарантованих доходів. Покупці Д.ц.п. — банки, страхові компанії, акціонерні товариства і населення. До неринкових належать облігації інвестиційної серії, ощадні бони, сертифікати заборгованості, ощадні сертифікати, які не продаються і не купуються на ринку і, на відміну від ринкових, можуть у будь-який час пред'являтися до оплати. Дострокове пред'явлення їх до оплати зменшує відсоткові виплати на них. Д.ц.п., які не були пов'язані з продуктивними витратами, не були капіталом, спрямованим у виробництво (представниками реального капіталу). Вони набували цінності завдяки тому, що давали дохід у формі відсотка. Випускаючи цінні папери, держава купує позичковий капітал як товар, стає позичальником грошових коштів і з перетворенням їх на платіжний засіб впливає на грошовий обіг країни. Крім того, національні банки при цьому відчутно впливають на рівень позичкового відсотка на грошовому ринку, оскільки у деяких розвинених країнах світу частка держави у позичкових фондах становить від 40 до 60%. У 70— 90-ті в розвинених країнах світу частину Д.ц.п. стали використовувати для інвестування окремих галузей, змішаних компаній тощо, що означає їх продуктивне використання і зближення з акціями промислових компаній (представляють капітал, спрямований на виробництво). Вартість державних облігацій в Україні зросла з 772 млн. грн. 2000 до 9,7 млрд. грн. на початку 2004.