Економічний енциклопедичний словник - Мочерний С.В. 1995

Власність трудова

Власність трудова — власність, яка заснована на власній праці, унеможливлює використання найманої праці й означає привласнення засобів виробництва, створеного продукту окремою особою, сім'єю чи трудовим колективом. Додатковими критеріями належності власності до трудової (крім невикористання найманої праці), а також розмежування форм трудової та нетрудової власності є привласнення необхідного або додаткового продукту, рівень доходів, який або дає змогу перетворити гроші на капітал, або заперечує таку можливість; витрати додаткового продукту та індивідуальне споживання або розширене відтворення тощо. Чітко розмежувати В.т. і власність нетрудову важко. Так, фермер, який не використовує найманої праці, застосовуючи сучасну техніку, досягає високих результатів виробництва (синергічного ефекту) і через механізм цін може привласнювати частину прибутку. Дрібний ремісник наймає для роботи на своєму підприємстві кількох працівників, але створеного ними додаткового продукту недостатньо, щоб звільнити від праці самого власника. Такі підприємства одні економісти відносять до підприємств з В.т., інші — до проміжної (між трудовою і нетрудовою) форми власності, оскільки вона поєднує в собі ознаки цих протилежних за соціально-економічним змістом форм власності. Якісно новою формою В.т. в останні десятиріччя в деяких розвинених країнах світу стали підприємства, викуплені трудовими колективами (див. Народні підприємства).