Регіональна економіка

Аграрний аспект регіоналізації

Перехід аграрного сектора до ринкових відносин має супроводжуватися формуванням кількісно і якісно нових продуктивних сил у системі АПК, зміною структури виробництва, змісту та характеру зайнятості сільського населення, що значною мірою залежить від регіональних особливостей розміщення і спеціалізації аграрної сфери, процесів приватизації землі та інших засобів виробництва. Адже питання вигоди, яку суспільство отримуватиме від трансформації відносин власності і господарювання, сьогодні стоїть надзвичайно гостро, бо поки що позитивного ефекту від цього не досягнуто. Вирішення таких, поставлених самим життям, проблем потребує виваженого методологічного підходу, конкретизованого стосовно регіональної специфіки, і всебічної оцінки набутого практичного досвіду трансформації колективних і державних форм господарювання в нові, більш ініціативні та результативні підприємницькі структури і види діяльності, господарські товариства (союзи) й агрокооперативні

та агропромислові утворення, корпорації, фермерські господарства, агрофірми тощо.

Дослідження приватизаційних процесів на селі мають здійснюватись на комплексній основі з урахуванням особливостей кожного регіону країни. При цьому важливо брати до уваги фактори економічного, соціального, політичного і психолого-побутового характеру, а також фізичної здатності сільського населення до приватного ведення сільськогосподарського виробництва. Ігнорування хоча б одного з цих факторів може завдати економічної і соціальної шкоди, негативно позначатися на результатах господарювання всього АПК.

В основу методологічного підходу до визначення регіональних розмірів господарств мають бути покладені такі основні критерії: можливість конкурентоздатного, раціонального використання землі і систем машин на різній за величиною площі (або щодо поголів'я худоби); як найповніше використання трудового потенціалу; досягнення ефективної фондовіддачі, тобто одержання більшого прибутку на гривню виробничих фондів; забезпечення достатнього соціального і психологічного ефекту від ведення господарства; збалансованість попиту і пропозиції на регіональних продовольчих ринках і збільшення експортних можливостей.

Сьогодні в Українській державі немає іншого виходу, як посилювати науково обґрунтоване регулювання економічного розвитку регіонів, здійснюючи формування ринкових відносин між містом і селом за принципом еквівалентного обміну. Використовуючи методи моделювання, необхідно оптимізувати параметри виробничо-торгової діяльності агрогосподарств різних типів з параметрами промислового розвитку у кожному регіоні, сформувати високоефективну модель функціонування регіональної ринкової економіки в єдиній системі внутрішнього ринку і виходом на міжнародні ринки.

Під неослабний державний нагляд у перехідний період слід взяти передусім ті сільськогосподарські регіони, в яких порушене екологічне середовище та відбувається зниження продуктивності і культури землеробства, приросту населення, де спостерігаються надмірні міграційні потоки, особливо сезонного характеру (Карпатський регіон, Крим). У більшості регіонів Поділля, Полісся, Півдня, Заходу і Сходу порушено збалансований розвиток між сферами АПК: виробництвом засобів виробництва, аграрним сектором, переробною промисловістю, виробничою і соціальною інфраструктурою. Фундаментальні і прикладні дослідження в цьому напрямку потребують об'єднаних зусиль наукових установ різного профілю.