Історія економічних вчень - навчальний посібник

ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРІЇ ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ


Основні напрями сучасної економічної теорії

Сучасна економічна теорія розвивається за такими основними напрямами: економічний лібералізм, репрезентований неокласичною теорією, неолібералізмом і сучасним монетаризмом, яким властиві заперечення необхідності масштабного державного втручання в економічне життя і віра у регулюючі можливості об'єктивного ринкового механізму; економічний дирижизм, представлений неокейнсіанством, вченням шведської економічної школи та неоінституціоналізмом. Особливою течією економічної думки сьогодні також є так званий неокласичний синтез, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною теорією.

До сучасних напрямів економічної думки відносять:

XIX неокласицизм — напрям, сформований у 90-х роках ст., що ґрунтувався на ідеях економічного лібералізму і принципах системного аналізу маржинальних (граничних) величин у дослідженнях мікроекономіки; нині до завдань цього напряму входить розв'язання макроекономічних питань і проблем регулювання економіки;

- неокейнсіанство — напрям, що виник у 50—60-ті роки XX ст.; взяв за основу теорію Дж. М. Кейнса, доповнивши її вченням про вплив зростання прибутків на процес відтворювання (принципом акселерації);

- неоінституціоналізм — течія, що виникла в 60—70-ті роки XX ст., яка ставила економічні процеси в залежність від технократії (глибокого знання сучасної техніки) і роз'яснювала значення економічних процесів у соціальному житті суспільства;

- неолібералізм — економічне вчення про державне регулювання господарських процесів за підтримки державою вільної конкуренції підприємців та інших елементів економічного лібералізму.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.