Історія економічних вчень - навчальний посібник
ЕКОНОМІЧНА ДУМКА УКРАЇНИ (ХІХ-ХХ ст.)
Як розглядаються ідеї класичної школи в курсі політекономії Т. Степанова?
Одним із перших навчальних курсів політичної економії в Україні став курс, розроблений професором Харківського університету Тихоном Степановим (1795 — 1847). Степанов не був оригінальним теоретиком. Основні економічні категорії він трактував із позицій класичної політичної економії А. Сміта, Ж. Б. Сея, Т. Мальтуса, Д. Рікардо, а також С. Сісмонді. У своїх наукових працях і лекційному курсі Степанов торкався майже всіх проблем, які розглядала класична політична економія. Це стосується передусім предмета економічної теорії, сутності та джерел багатства, проблем праці, економічної природи капіталу, вартості, а також доходів — заробітної плати, прибутку, ренти і відсотка, національного доходу і кредиту та ін.
Варто, однак, зазначити, що Степанов не лише аналізував і пояснював класичні економічні ідеї, а й використовував їх для аналізу господарських процесів у російській економіці, з'ясування природи і критики кріпосницької системи. Зокрема, розглядаючи питання про джерела багатства, він підкреслював, що всі соціальні групи людей (класи) мають рівне право на його використання, але при цьому слід дотримуватись таких принципів: справедливість у розподілі багатства, доступність освіти удосконалюють суспільний порядок і державу. Степанов був прихильником багатофакторності у створенні багатства, підкреслював і оцінював роль праці, капіталу і землі, водночас наголошуючи на особливому значенні фактора праці, який приводить у рух всі інші фактори виробництва.
Перша публікація: 01/01/2008
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.