Історія економічних вчень - навчальний посібник

НЕОЛІБЕРАЛІЗМ

Поясніть «грошове правило» М. Фрідмена

На думку Фрідмена, основна проблема грошової політики полягає в забезпеченні відповідності між попитом на гроші і їх пропозицією. Стійкий попит на гроші — головна передумова стабільності цін, стійкості сукупного платіжного попиту, а отже, забезпечення стабільності системи в цілому. Звідси випливає запропонована ним рекомендація: приріст грошей в обігу має відповідати приросту валового національного продукту (ВНП). У цьому і полягає так зване грошове правило Фрідмена.

При виборі темпу зростання грошей він пропонує забезпечити рівномірний приріст грошової маси. Приміром, для США цей приріст повинен становити 3—5 % у рік (виходячи з 3 відсоткового середньорічного приросту суспільного продукту і 1—2-відсоткового темпу інфляції). При цьому приріст грошей має відбуватися безупинно, тобто місяць за місяцем, тиждень за тижнем.

Фрідмен вважав за необхідне збільшення грошової маси рівномірним темпом: «постійний очікуваний темп зростання грошової маси є більш істотним моментом, ніж знання точної величини цього темпу».

На практиці в галузі грошово-кредитної політики західні країни не дотримуються буквально зазначеного вище «правила», а звичайно щорічно встановлюють «вилку», навколо якої має коливатися грошова пропозиція.

Монетаристські рецепти використовуються у поєднанні з іншими методами, наприклад, зі стимулюванням виробництва, зниженням податків, встановленням фіксованого курсу національної валюти, регулюванням цін і доходів, скороченням (а не безумовною ліквідацією) державного бюджету.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.