Історія економічних вчень - навчальний посібник

ЕВОЛЮЦІЯ НЕОКЛАСИЧНОЇ ТЕОРІЇ XX ст.


Відомо, що теоретики неокласичної школи в основі своєї моделі економічного зростання використовують так звані функції Кобба-Дугласа. У чому їх зміст?

Теоретики неокласичної школи будують свої моделі економічного зростання на основі виробничої функції, розробленої американськими ученими — математиком Ч. Коббом та економістом П. Дугласом.

Вона передбачала необмежену взаємозамінність праці й капіталу та показувала ступінь впливу різних їх комбінацій на обсяги виробництва. На підставі припущень, що прибутки, а також частка витрат залишаються стабільними, немає нагромадження капіталів, а технічний прогрес зумовлює межу заміщення (теоретично можлива навіть повна заміна праці капіталом), аналізувався зв'язок між зростанням основного капіталу, кількістю відпрацьованого часу та обсягами виробництва.

Ця функція не враховувала зміни якості факторів виробництва, тенденцій до загального зростання їх кількості, отже, була статичною, характеризувала екстенсивний тип економічного зростання. Однак саме вона поклала початок вивченню впливу макроекономічних факторів зайнятості, інвестицій, науково-технічного прогресу та ін. на економічне зростання за умов статичної рівноваги з метою визначення умов забезпечення довготривалого стійкого розвитку.

Згодом у працях економістів — неокласиків Б. Уолла, Е. Денісона, Р. Солоу функція Кобба — Дугласа модифікується введенням інших факторів зростання: враховуються вік основного капіталу, масштаби виробництва, кваліфікація робітників, тривалість робочого часу та ін. У такий спосіб вони намагалися відобразити вплив науково-технічного прогресу та зміну ефективності використовуваних факторів зі збільшенням масштабів виробництва, але ці показники лише частково передавали особливості цих процесів.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.