Історія економічних вчень - навчальний посібник

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ

Хто був засновником емпіричного інституціоналізму, і які були його погляди?

Засновником емпіричного, або кон'юнктурно-статистичного, інституціоналізму став Уеслі Клер Мітчелл (1874— 1948). В основній праці «Економічні цикли» (1913 р., розширене перевидання у 1927 р.) Мітчелл намагався використати статистику для обґрунтування справедливості основних положень інституціоналізму, поєднуючи її з теорією американського філософа — прагматика Дж. Дьюї.

Особистий внесок Мітчелла в інституціональну теорію полягає: по-перше, у з'ясуванні впливу на економічні фактори (в категоріях грошового обігу, кредиту, фінансів тощо) неекономічних чинників — психології поведінки та інших засобів визначення закономірностей у кон'юнктурних коливаннях цих показників на ґрунті застосування широкого масиву статистичних даних щодо фактичних матеріалів у математичний обробці; по-друге, в спробі обґрунтування концепції безкризового економічного циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку. Інституціоналізм Мітчелла не мав критичної спрямованості. Його вабив «голий» емпіризм, який багато в чому сприяв втраті інституціоналізмом тієї популярності, якої він набув завдяки Т. Веблену і Дж. Коммонсу. Однак заради справедливості слід підкреслити, що це сталось ще й внаслідок появи кейнсіанства — економічного вчення Дж. М. Кейнса, яке вийшло на передові позиції в економічній науці, надаючи конкретні рекомендації щодо оздоровлення ринкової економіки. Інституціоналізм на певний час (до 60-х років) відійшов у тінь.