Історія економічних вчень - навчальний посібник

ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ

Хто був засновником емпіричного інституціоналізму, і які були його погляди?

Засновником емпіричного, або кон'юнктурно-статистичного, інституціоналізму став Уеслі Клер Мітчелл (1874— 1948). В основній праці «Економічні цикли» (1913 р., розширене перевидання у 1927 р.) Мітчелл намагався використати статистику для обґрунтування справедливості основних положень інституціоналізму, поєднуючи її з теорією американського філософа — прагматика Дж. Дьюї.

Особистий внесок Мітчелла в інституціональну теорію полягає: по-перше, у з'ясуванні впливу на економічні фактори (в категоріях грошового обігу, кредиту, фінансів тощо) неекономічних чинників — психології поведінки та інших засобів визначення закономірностей у кон'юнктурних коливаннях цих показників на ґрунті застосування широкого масиву статистичних даних щодо фактичних матеріалів у математичний обробці; по-друге, в спробі обґрунтування концепції безкризового економічного циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку. Інституціоналізм Мітчелла не мав критичної спрямованості. Його вабив «голий» емпіризм, який багато в чому сприяв втраті інституціоналізмом тієї популярності, якої він набув завдяки Т. Веблену і Дж. Коммонсу. Однак заради справедливості слід підкреслити, що це сталось ще й внаслідок появи кейнсіанства — економічного вчення Дж. М. Кейнса, яке вийшло на передові позиції в економічній науці, надаючи конкретні рекомендації щодо оздоровлення ринкової економіки. Інституціоналізм на певний час (до 60-х років) відійшов у тінь.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.