Економічний словник довідник - 2020


Суспільні фонди споживання

Суспільні фонди споживання — частина національного доходу, яка надходить членам суспільства в особисте споживання безплатно або на пільгових умовах понад винагороду за працю. В Україні склались два види С. ф. с.: фонди спільного задоволення потреб і фонди для непрацездатних. До С. ф. с. спільного задоволення потреб належать послуги освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, дитячих ясел і садків, будинків інвалідів та людей похилого віку, дитячих будинків. Головною їх функцією є розвиток і підтримання здібностей населення, створення сприятливих економічних умов для розширеного відтворення народонаселення і робочої сили. Основними ознаками С. ф. с. спільного задоволення потреб є: незалежність кількості одержуваних благ від тривалості трудової участі, стажу роботи і величини зарплати; розподілення благ переважно у вигляді безплатних послуг; коштами розпоряджається держава або підприємство, Іншим видом С. ф. с. є фонди для непрацездатних, які спрямовуються на надання послуг особам похилого віку або тим, які втратили працездатність, а також особам, які навчаються стаціонарно в навчальних закладах: пенсії, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплата відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами, стипендії студентам, допомога дітям тощо. Головна функція даного виду С. ф. с, — створення сприятливих матеріальних умов для нормального відтворення народонаселення, робочої сили, підтримання звичайних умов життя, створених внаслідок особистої трудової діяльності. Основні ознаки фондів для непрацездатних; надання благ, пов'язаних з трудовою участю у минулому й майбутньому; у ряді випадків розмір коштів залежить від трудового стажу і величини заробітної плати: блага розподіляються у грошовій формі, переходять в особисту власність.





Перша публікація: 01/01/2020

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.