Економічний словник довідник - 2020

Прожитковий мінімум

Прожитковий мінімум (лат. minimum — найменше) — мінімум засобів, необхідних для забезпечення життєздатності працівника і членів його сім'ї, для відновлення затраченої у процесі праці робочої сили та продовження роду, П. м. існує у двох основних формах: 1) фізіологічний мінімум (життєві засоби, необхідні для задоволення лише головних фізіологічних потреб: 2) соціальний мінімум (крім потреб фізіологічного мінімуму, включає ще мінімальні духовні й соціальні запити). Для визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму найточнішим є метод споживчого кошика. Так, у Болгарії до складу такого кошика на сім'ю з двох чоловік включається 552 позиції, із трьох — 639 позицій, із чотирьох — 652. Споживчий кошик складається із 149 позицій щодо продовольчих товарів з таким розрахунком, щоб структура харчування забезпечувала денну калорійність для працюючих в кількості 2822 калорії, для пенсіонерів — 2026, для дітей — 2123 калорії. Рівень прожиткового мінімуму щодо середнього доходу на душу населення в цій країні становить близько 70%. В Білорусі і в республіках Прибалтики для обчислення прожиткового мінімуму береться показник соціального прожиткового мінімуму, в Росії, у Казахстані — фізіологічного. З величиною П. м. тісно пов'язаний показник мінімальної зарплати. В його основі лежить набір товарів і послуг, які задовольняють головні фізіологічні та соціальні потреби окремої людини або типових сімей (з однією дитиною, двома і т. ін.). Цей набір у різних країнах — різний. У США, наприклад, до нього входить оплата житла, близько 20% м'ясопродуктів, купівля кожних 5 років уживаного автомобіля та ін. Мінімальний рівень заробітної плати тут встановлено з розрахунку, щоб річне споживання м'яса на душу населення становило 80 кг. (Міжнародна організація продовольства рекомендує 33 кг. м'яса на рік, і стільки його споживається у слаборозвинутих країнах.)