Економічний словник довідник - 2020

Економічний суверенітет України

Економічний суверенітет України — власність українського народу на своє національне багатство, на основі якого уповноважені ним органи впади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності. До складу національного багатства входить уся сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних і духовних благ, рівень освіти, виробничого досвіду людей, майстерності й обдарування населення, а також природні ресурси. Тому при переході власності на національне багатство від загальносоюзних міністерств і відомств колишнього СРСР до українського народу (обсяг такої власності становив 95% того, що тепер знаходиться в Україні) уповноважені ним органи повинні регулювати розвиток усієї системи продуктивних сил і в тому числі кожного елемента (засобів і предметів праці, робочої сили, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, а також інформації), виробничих відносин або економічної власності, техніко — економічних відносин і господарського механізму. Матеріально-речовою основою економічного суверенітету є незалежність країни у створенні свого технологічного способу виробництва. Суверенітет при формуванні техніко — економічних відносин передбачає незалежність при встановленні структури господарських зв'язків між підприємствами (об'єднаннями) різних країн, міжгалузеві структури тощо. Найбільш вразливою до Е. с. є в даний час сировинна залежність України (40 млн. т. нафти, 100 млн. куб. м. газу, 35 млн. т. коксівного вугілля, майже 75% лісоматеріалів тощо). Е. с. України у сфері економічних відносин власності означає незалежність держави (уряду, підприємств, об'єднань тощо) у ціноутворенні, привласненні прибутків, встановленні заробітної плати тощо. Незалежність України у формуванні господарського механізму означає можливість уряду застосовувати усю сукупність адміністративних та економічних важелів в управлінні народним господарством. Перехід всього національного багатства у власність українського народу відбувся здебільшого формально. Щоб такий перехід став реальним, необхідне значне роздержавлення економіки, немала частина власності повинна перейти у руки трудових колективів, близько 30% державної власності повинно піти по шляху демократизації, на основі роздержавлення слід добитись реального плюралізму власності та управління нею. Це дасть змогу створити ефективну національну економічну систему і добитися повного Е. с. України.