Економічний словник довідник - 2020
Внутрішнє фінансування
Внутрішнє фінансування - використання засобів з прибутку самого підприємства. Розрізняють активне /відкрите/ самофінансування, яке можливе тоді, коли балансовий прибуток залишається у розпорядженні підприємства, тобто збільшується власний капітал у вигляді платіжних засобів або вимог по відкритому рахунку; неактивне /приховане/ самофінансування, яке можливе внаслідок заниженої оцінки майна або занижених відрахувань у резервний фонд, що у відповідності з критеріями балансового права не відображене у балансі або приховане в пасивних позиціях, а фактично зменшує податки і на розподілену частину прибутку. В. ф. має ряд переваг: 1/ за рахунок додаткового власного капіталу підвищуються надійність і кредитоспроможність підприємства; 2/ створення і ріст власного капіталу відбувається прогресивно; виключаються витрати по фінансуванню; 3/ з'являється можливість дострокового повернення зовнішнього капіталу і зменшення витрат на виплату процентів по ньому; 4/ підприємство стає більш незалежним від зовнішнього капіталу; 5/ полегшується процес прийняття рішення щодо подальшого розвитку за рахунок додаткових інвестицій. У сфері фінансування промисловості самофінансування відіграє дуже важливу роль, оскільки залежить від розмірів валового прибутку, виплат процентів за позичений капітал, податків за прибуток, дивідендів та ін. Основними недоліками самофінансування є можливість приховування фактичної рентабельності і покриття збитків та можливість виявлення в акціонерів недовіри до керівництва підприємства і суперечок з ними щодо розмірів дивідендів.
Перша публікація: 01/01/2020
Останнє оновлення: 30/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.