СОНЦЕ — центр, тіло Сонячної системи, найближча до Землі зірка (149,6 млн км), газоподібне, розжарене небесне світило кулястої форми. Обертається навколо власної осі з періодом близько 25 земних діб. Поверхнева т-ра близько 6000 С, маса С. переважає масу Землі в 332 400 разів. Сонячне світло — це ел.-магн. випромінювання,, яке поширюється в просторі з гранично можливою швидкістю (у вакуумі) — близько 300 000 км/с. Оптичний діапазон довжини хвиль

включає, крім видимих променів з довжиною хвиль від 400 до 700 нм, також 14 (700—1000 нм) та УФ (400— 100 нм) випромінювання.

Близько 48 % всієї енергії сонячної радіації припадає на видиму ділянку спектра. Сонячна радіація — практично єдине джерело енергії атм. процесів. Зміни УФ- та корпускулярного сонячного випромінювання, пов'язані із сонячною активністю, відповідно відбиваються в багатьох земних явищах, особливо у верхніх шарах атмосфери (полярне сяйво, йонізація, дисоціація молекул атм. газів тощо). Ймовірний вплив сонячної активності на зміни погоди, клімату, онтогенез живих організмів.

Екол. важливими є такі показники сонячного світла: тривалість дії (тривалість дня), інтенсивність, якісний спектр, склад світлового потоку. Сонячна енергія, що досягає поверхні Землі, є основним джерелом енергії для підтримання теплового балансу планети, водного обміну організмів, створення та перетворення орг. речовини автотрофною ланкою біосфери, що врешті-решт уможливлює формування довкілля, сприятливого для задоволення всіх життєвих потреб організмів.