Історія України - Великий довідник школяра - 2019

Історія України в Нові часи (друга половина XVIII — початок XX ст.)
Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у XIX ст.
Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Росії

На підвладні Росії українські території було поширено загальнодержавний адміністративний устрій, започаткований указом імператора Павла I від 12 грудня 1796 р. «Про новий поділ держави на губернії і намісництва» (табл. 12).

Таблиця 12

Регіональний поділ українських земель, підвладних Росії

Визначаючи кордони губерній, влада не враховувала географію національного розселення: частина заселених переважно українцями земель опинилася за межами дев’яти українських губерній.

У губерніях необмежену владу над усім населенням мали губернатори. За рахунок значної частини податків утримувалися тисячі чиновників. Губернії поділялися на повіти, очолювані царськими справниками, а повіти — на стани, очолювані поліцейськими приставами. Для зміцнення централізації створювалися на військовий зразок ще й генерал-губернаторства. Саме за допомогою військової сили й поліцейського апарату утримувалася недемократична самодержавна влада. Важливою державною установою була Казенна палата. Вона відала збиранням з населення різноманітних державних податків. Увесь цей адміністративно-управлінський апарат був покликаний охороняти владу царизму на місцях. Щодо більшості населення — кріпосних селян, то вся судова й адміністративна влада над ними перебувала у руках поміщиків. Казнокрадство і хабарництво процвітали в усіх ланках губернської адміністрації.

Для запобігання виникненню руху за відокремлення з боку численних підлеглих народів Російська імперія проводила політику придушення національної окремішності. Неповноправне становище формувало у неросіян відчуття неповноцінності, другорядності по відношенню до панівної російської нації. Це породжувало антиросійські настрої серед національно свідомої частини українського населення.