Українознавство: навчальний посібник - Михайличенко Олег 2021

Коротка історія про створення та занепад Київської держави

^{За думкою відомого українського краєзнавця, лексикографа Янка М.Т. — автора відомого «Топонімічного словника України»,1} яка збігається з найбільш популярними науковими висновками та згідно легенди, викладеної в «Повісті минулих літ»,² приблизно в середині ІХ століття на Русь приходять варяги³. Близько 862 р. Князь Рюрик заснував у Новгороді державу.

Приблизно в цей час варязькі ватажки Аскольд і Дір приходять у Київ. За легендою вони звільнили полян від хазарської влади і почали тут княжити.

Згодом у Київ прибув Олег, якого вважають засновником Київської держави. Згідно легенди, він убив Аскольда і Діра і заволодів владою.

Олег приєднав до Києва сусідні племена сіверян, древлян, уличів і тиверців, а також північні слов'янські племена і створив могутню Київську державу.

Іще раніше Князь Олег, згодом прозваний у народі Віщим, почав правити в Новгороді після смерті Рюрика. З підлеглих племен і варязьких найманців, Олег зібрав велике сильне військо. Шлях князя лежав на південь. Він захопив Смоленськ і залишив там правити одного зі своїх наближених. Далі шлях дружини Олега лежав у землю сіверян, завоював місто Любеч. У 882 році військо рушило на Київ, де ще з часів Рюрика правили Аскольд і Дір. З допомогою хитрості, Олег виманив Аскольда і Діра, вбив їх.

Після захоплення Києва, проголосив місто столицею своєї держави: «Се буди мати городам русских». Саме з нього пішло це поширений вислів: «Київ — мати міст руських».

З моменту захоплення Києва князем Олегом прийнято вважати початок історії Київської Русі.

Олег — це персона легендарна і про неї мало що відомо. Невідомий також рік смерті. Правив князь з 879 по 912 рр.

Місце поховання Київського князя Олега не відомо. В історію він увійшов як будівник міст і талановитий полководець.

Смерть його овіяна легендою. Літопис говорить про те, що волхви наврочили Олегу смерть від коня. Він довірився їхнім прогнозам і відмовився від свого улюбленого коня. Через кілька років, згадавши про передбачення волхвів, запитав у своїх наближених про долю коня. «Кінь помер» — відповіли ті.

Олег захотів прийти на місце, де лежали останки його улюбленця. Прийшовши туди, князь наступив на череп померлого коня і іронічно запитав: «Його мені боятися?». Однак, із черепа виповзла змія і смертельно вжалила князя.

Наступним київським князем після Олега став Ігор. Він двічі ходив походами до Каспійського моря і на Закавказзя, намагаючись підкорити собі ці землі.

Похід на Константинополь у 941 році закінчився невдало. У 944 р. Ігор був змушений укласти договір з Візантією на нерівних правах.

Восени 945 р. Ігор на вимогу дружини, незадоволеною своїм матеріальним станом, відправився за даниною до древлян. Ігор набагато збільшив величину данини. При її зборі дружинники творили насильство над жителями. На шляху додому Ігор прийняв несподіване рішення. Ось як про це повідано у «Повісті минулих (врем’яних) літ»:

«В лето 945. В то лето сказала дружина Игорю: «Пойдем, князь, с нами за данью, да и ты добудешь, и мы». И послушал их Игорь, пошел к древлянам за данью, и прибавил к прежней дани новую, и творили насилие над ними мужи его. Взяв дань, пошел он в свой город.

Возвращаясь же назад, поразмыслив, сказал он своей дружине: «Идите с данью домой, а я возвращусь и пособираю еще». И отпустил дружину свою домой, а сам с малою частью дружины вернулся, желая большего богатства.

Древляне же, услышав, что идет снова, держали совет с князем своим Малом: «Если повадится волк к овцам, то вынесет все стадо, пока не убьют его. Так и этот: если не убьем его, то всех нас погубит». И послали к нему, говоря: «Зачем снова идешь? Забрал уже всю дань».

И не послушал их Игорь. И древляне, выйдя из города Коростеня, убили Игоря и дружину его, так как было их мало».⁴

Після смерті Ігоря від імені малолітнього сина Святослава Руссю правила вдова Ольга. Син Ольги та Ігоря — Святослав увійшов у історію з прізвиськом Хоробрий.

Формально Святослав став великим князем у 3-річному віці після загибелі в 945 батька, великого князя Ігоря, але самостійно правил приблизно з 960. При Святославі Київською державою в значній мірі правила його мати — княгиня Ольга, спочатку через малоліття Святослава, потім з-за постійного перебування його у військових походах.

Він славився своєю войовничістю. Святослав Хоробрий підкорив племена в'ятичів і фінські племена між річками Волгою і Окою, воював з «поволжськими» болгарами, ходив походом на хазарів, зруйнувавши головні міста Хазарського каганату.⁵

Святослав підкорив собі племена ясів (осетинів) і косогів (черкесів), розширивши кордони Русі до Кавказьких гір.

У 969 р. він допомагав Візантії у війні з болгарами. Але потім сам почав війну з Візантією, яка закінчилася для нього невдало.

При поверненні додому у 972 р. на дружину Святослава напали печеніги Дружина була розбита, а сам Святослав був убитий. Ось як про це йдеться у «Повісті минулих літ»:

«Когда наступила весна, отправился Святослав к порогам. И напал на него Куря, князь печенежский, и убили Святослава, и взяли голову его, и сделали чашу из черепа, оковав его, и пили из него».⁶

Але раніше, вирушаючи на війну з Болгарами, Святослав поділив владу між трьома своїми синами: Ярополк отримав Київ, Олег - Древлянську землю, з центром у Овручі, Володимир отримав Новгород.

Однак, Ярополк, бажаючи об'єднати землі, розпочав війну з Олегом, убивши його, а потім з Володимиром. Володимир найняв варягів і переміг Ярополка, ставши одноосібним правителем.

З 980 р. Володимир став великим князем всієї Руської землі. Всі перші свої роки правління, князь повертає Русі всі втрачені землі, які підчас сварки братів захопив польський князь Мечислав I.

У 987 р. Володимир здійснив похід на місто Херсонес. Саме після цього походу відбулося хрещення Русі. У 922 р. ходив в Карпатські гори і підпорядкував собі князівства хорватів, тим самим завершивши створення єдиної могутньої держави.

Був великим полководцем, але князь не був завойовником. Головна його мета — захист землі Руської. За легендою йому служили доблесні богатирі Ілля Муромець, Олеша Попович, Добриня Микитиш.

Щоб зміцнити свою владу в різних частинах держави, він ставив на князювання своїх синів. Коли князь Володимир помер, між його синами розгорнулася жорстока боротьба за владу.

Самим головним внеском Володимира у розвиток держави було хрещення Русі. Датою Хрещення Русі традиційно вважається 988 рік, хоча історичні свідчення вказують на 987 рік — хрещення самого князя Володимира і 989 як рік Хрещення Русі.

Існує декілька легенд про ці події. Найбільш вірогідною є те, що у 987 р. захопивши Херсонес, що належав Візантійської імперії і, погрожуючи походом на Константинополь, Володимир зажадав руки царівни Анни — сестри візантійських імператорів — співправителів Василя і Костянтина.

Умовою цього шлюбу брати вимагали прийняття Володимиром Христової віри.

Коли царівна Анна прибула з у Херсонес, князь Володимир раптово осліп.

Царівна запропонувала йому негайно хреститися, в надії зцілення. Під час хрещення князь прозрів. В духовному захваті він вигукнув: «Тепер я побачив Бога Істинного!».

Після цього у Херсонесі відбулося його одруження з царівною Анною.

Повернувшись у Київ разом з Анною, князь Володимир хрестив усіх своїх 12 синів. Потім князь почав рішуче викорінювати язичництво на Русі і нищити язичницьких ідолів.

Із тих пір і до нашого часу народ вшановує своєю вірою християнство і поклоняється спасителю нашому Ісусу Христу.

Ще однією з історичних версій про Хрещення Русі, яка описується у «Повісті минулих літ» є оповідь про «вибір віри» («випробування віри»).

До двору викликалися проповідники ісламу, іудаїзму, західного «латинського» християнства (католицизму), але Володимир після розмови з «грецьким філософом» зупинився на православ'ї.

Після смерті Володимира до влади прийшов його прийомний син Святополк, якого Володимир усиновив після вбивства Ярополка (980), узявши собі в дружини його вагітну вдову.

Святополк був одружений з дочкою польського короля Болеслава Хороброго. Ще за життя Володимира Святополк за допомогою свого тестя готував змову проти нього, а після смерті опанував великокнязівським столом, убивши його кровних синів — Бориса, Гліба і Святослава. За це Святополк увійшов у історію з прізвиськом Окаянний.

Борис і Гліб стали першими руськими святими, їх канонізували у лику мучеників, зробивши їх заступниками Руської землі і небесними помічниками руських князів.

Життю Бориса і Гліба присвячена одна з перших пам'яток давньоруської літератури: «Сказання» Якова Чорноризця і «Читання» Нестора Літописця. На честь братів було побудовано багато храмів і монастирів.

Проти Святополка Окаянного виступив новгородський князь Ярослав (син Володимира). Після поразки в битві при Любечі (1016) Святополк Окаянний утік у Польщу.

У 1018 р., повернувшись з польським військом, Святополк Окаянний розбив Ярослава на річці Буг і вигнав його з Києва. Але невдоволення народу пануванням іноземців змусило польські війська залишити Русь.

У 1019 р. Ярослав знову виступив проти Святополка Окаянного. У битві на річці Альті війська Святополка Окаянного були розбиті, а сам він, тікаючи у Польщу, загинув.

Ярослав, продовжив політику свого батька у розбудові держави. У «Повісті минулих літ» міститься похвальний відгук про просвітницьку діяльність Ярослава.

За свідченням літопису, князь подбав про переклад на російську мову багатьох грецьких книг, які склали основу бібліотеки, створеної ним у храмі Софії Київської. Ярославу Мудрому приписується складання першого російського законодавчого документу — «Руської Правди».⁷

При ньому в Києві було побудовано безліч красивих будівель і храмів. При ньому був заснований Києво-Печерський монастир.

За велику просвітницьку діяльність Ярослава прозвали Мудрим.

Під кінець життя Ярослав поділив Київську державу між п'ятьма синами: Ізяслав одержав Київ та Древлянську землю; Святослав — Чернігів і Муром; Ігор — Володимир-Волинський; Всеволод — Переяслав, Суздаль і Ростов; В'ячеслав — Смоленськ.

Він наказав всім своїм синам підкорятися старшому сину — Ізяславові, якому віддав головний — Київський престол.

Після смерті Ярослава у 1054 р. Ізяслав намагався розширити свою владу на землі своїх братів. У 1060 р. помер його брат — князь Ігор і він зайняв місто Володимир- Волинський, а у 1067 р. місто Полоцьк.

Після цього всі землі, які перебували на правому березі Дніпра були під його владою. Спочатку три брати — Ізяслав, Святополк і Всеволод разом керували державою, боролися проти половців. Але після того, як Ізяслав був розбитий половцями у 1068 році, проти нього повстали кияни і він був змушений тікати до Польщі. Кияни поставили на його місце його брата Всеволода.

Ізяслав повернувся з польськими військами, але у 1073 році був змушений знову бігти від невдоволення киян.

Останній син Ярослава Мудрого Всеволод 1-й, який правив 1078 - 1093 рр., об'єднав головні землі Київської держави: Київ, Чернігів, Переяслав, Смоленськ і землі Верхнього Поволжя. Він також боровся з безземельними князями, які з допомогою половців намагалися захопити території. Був дуже освічений, знав п'ять мов, був одружений на візантійській принцесі.

Його наступником став Святополк 2-й, що князював з 1093 по 1113 рр. Йому доводилося весь час вести боротьбу з половцями, які на чолі з ханом Боняком, які постійно нападали на київські землі.

Святополку допомагав Володимир Мономах переяславський князь. Він здобув перемогу над половцями в 1105 і 1111 роках.

Після смерті Святополка Володимира Мономаха запросили на київський престол. Він правив з 1113 по 1125 рр.

Мономах вніс нові доповнення у «Руську Правду», а також залишив після себе Повчання нащадкам, в якому радив як керувати державою.

Володимир Мономах залишив слід в історії як автор літературних творів, з яких до наших днів дійшло три: лист до Олега Святославича, оповідання автобіографічного характеру про військові походи, а також прославлене «Повчання Володимира Мономаха»⁸ своїм п'ятьом синам.

Після смерті Мономаха у центрі правління Київською державою став його старший син Мстислав 1-й, який правив у Києві, Смоленську і Новгороді. Правлячи з 1125 по 1132 рр., він продовжував політику батька, проте, після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі частини.

У ХІІ ст. столітті Київська держава розпалася на кілька самостійних князівств: Київське, Чернігівське, Переяславське, Тьмутараканське, Турово-Пінське, Волинське та Г алицьке.

Починаючи з кінця ХІІ століття разом з назвою Русь для позначення південних земель Київської держави вживається назва Україна (Оукрайна). Вперше ця назва з'являється в Іпатіївському літописі у 1187 р.⁹ У тому ж літописі за 1189 рік розповідається про «Україну Галицьку». Пізніше ця назва набула значення назви території, на якій проживає український народ.

У Київському князівстві з 1139 р. йшла запекла боротьба за київський престол між Ольговичами¹⁰ і Мономаховичами¹¹.

Часто змінювалися князі: за 100 років (1146-1246) змінилося 47 князів. Із-за усобиць між князями на Русь знову почали нападати половці.

У ХІІ ст. володимиро-суздальські землі перебували у складі Ростовського і Суздальського князівств, що були під владою Великого князя Київського. У 1157 році ці землі були об'єднані князем Вишгородським Андрієм Боголюбським (сином Юрія Долгорукого).

У 1169 році він переніс столицю князівства з Києва до Володимира на річці Клязьмі і проголосив себе Великим князем Володимиро-Суздальським, чим фактично підкреслив вихід своїх земель зі складу Русі.

У історичній науці панує думка, що з появою Володимиро- Суздальського князівства¹² у 1157 р. завершилося політичне та етнічне розділення двох народів — українського і російського.

До середини XII століття на Русі на зміну періоду відносної єдності прийшов період феодальної роздробленості. Давньоруська держава фактично розпалася на окремі землі, у більшості з яких утвердилися окремі гілки династії Рюриковичів.

Найбільш впливовими з російських князівств були Володимиро-Суздальське, Волинське, Смоленське і Чернігівське. Суперництво між цими чотирма регіонами визначало хід усіх князівських міжусобиць.

У 1169 році відбувся перший значний конфлікт між ними. Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський зі своїм військом напав на Київ.

Суздальці знищили велику частину населення Києва, пограбували і спалили храми, жінок забрали в рабство.

Але, згодом, галицький, чернігівський і київський князі звільнили Київ і посадили на престол Святослава 3-го, який правив з 1176 по 1194 рр. Чернігівське князівство вело важку боротьбу з половцями, яка майже не припинялася.

Велика битва з половцями сталася у 1185 році під керівництвом новгород-сіверського князя Ігоря. Про цю подію був складений літопис «Слово о полку Ігоревім» - відомий пам'ятник літератури Київської Русі.

Князівства поступово стали ділитися на ще менші князівства. Так, Чернігівське князівство було поділене на Чернігівське, Новгород-Сіверське, Путивльське. Князі постійно воювали між собою і в цю боротьбу в якості союзників часто залучали половців.

На початку 13 століття в Східну Європу увірвалися войовничі племена монголо-татар (тюрків). Ослаблені постійними міжусобними війнами давньоруські князівства не змогли організувати організований відсіч. У 1223 року на річці Калці були розбиті монголами війська половців та деяких давньоруських князів.

У 1238 році монголи під проводом хана Батия (Бату-хана) напали на Русь. Спустошивши багато князівств, 6 грудня 1240 р. після тритижневої облоги монголо-татарські війська взяли і розграбували Київ. Потім вони рушили на Волинь і Галичину, де зруйнували багато міст. Рухаючись на захід, 9 квітня 1241 р. татари були розбиті польськими і німецькими лицарями.

Після цього вони повернулися на береги Волги, де заснували свою державу — Золоту Орду¹³. Все населення було змушене платити татарам данину, а князі повинні були їздити в Золоту Орду за так званим «ярликом» — правом на князювання.¹⁴

Таким чином, Київська держава пройшла великий і складний шлях і злетів, і падінь. Можна припускати, що у порівнянні зі славетним Римом у ній є багато схожого. При гарних правителях були злети, при поганих — падіння. І остаточний занепад був схожий - від варварських народів.

Київські князі

1. Ігор (913-945).

2.Ольга (945-964).

3. Святослав 1-й Хоробрий (964-972).

4. Ярополк, син Святослава (972-979).

5. Володимир Великий, син Святослава (980-1015).

6. Святополк, син Володимира (1015-1019).

7. Ярослав Мудрий, Володимирович (1019-1054).

8. Ізяслав 1-й, син Ярослава Мудрого (1054-1068).

9. Всеслав, син Брячеслава Полоцького (1068-1069).

10 .Ізяслав 1-й (вдруге) (1069-1073).

11. Святослав 2-й (Семен) Ярославич (1073-1076).

12. Ізяслав 1-й (втретє) (1076-1078).

13. Всеволод Ярославич (1078-1093).

14. Святополк 2-й (Михайло) Ізяславич (1093-1113).

15. Володимир 2-й Всеволодович Мономах (1113-1125).

16. Мстислав 1-й (Федір) Мономахович (1125-1132).

17. Ярополк 2-й Мономахович (1132-1139).

18. В'ячеслав Мономахович (1139).

19. Всеволод 2-й (син Олега Гореславовича) (1139-1146).

20. Ігор (син Олега Гореславовича) (1146).

21. Ізяслав 2-й Мстиславович (1146-1149).

22. Юрій Долгорукий (1149-1150).

23. Ізяслав 2-й (1150).

24. Юрій Долгорукий (вдруге) (1150).

25. Ізяслав 2-й та В'ячеслав Мономахович (разом) (1150-1154).

26. Ростислав 1-й Мстиславович Смоленський (1154).

27. Ізяслав 3-й, син Давида Святославовича (1154-1155).

28. Юрій Долгорукий (у третій раз) (1155-1157).

29. Ізяслав 3-й, син Давида Святославовича (вдруге, 1157-1158).

30. Ростислав 1-й (вдруге) (1159-1161).

31. Ізяслав (1161).

32. Ростислав 1-й (у третій раз)(1161-1167).

33. Мстислав 2-й Ізяславович (1167-1169).

34. Гліб, син Юрія Долгорукого 1169-1171.

35. Володимир 3-й Мономахович (1171).

36. Роман Ростиславович (1171).

37. Михайло Юрійович (1172).

38. Рюрик Ростиславович (в перший раз) 1173.

39. Ярослав 2-й Ізяславович 1174.

40. Роман Ростиславович (вдруге)1175-1176.

41. Святослав 3-й Всеволодович 1176-1180.

42. Рюрик Ростиславович (вдруге)1180-1181.

43. Святослав 3-й (вдруге) (1181-1191).

44. Рюрик Ростиславович (втретє) (1194-1200(?)).

45. Інгвар, син Ярослава Осьмомисла (1200-1202).

46. Рюрик Ростиславович (вчетверте) (1203).

47. Ростислав 2-й Рюрикович (1204-1205).

48. Рюрик Ростиславович (уп'яте) (1205-1206).

49. Всеволод 3-й Чермний Святославович (1206).

50. Рюрик Ростиславович (вшосте) (1206).

51. Всеволод 3-й (у другий раз) (1207).

52. Рюрик Ростиславович (у сьомий раз) (1207-1210) .

53. Всеволод 3-й (втретє) (1210-1212).

54. Інгвар Ярославович (вдруге) (1212).

55. Мстислав Романович 3-й (1212-1223).

56. Володимир 4-й Рюрикович (1223-1234).

57. Ізяслав 4-й (1235).

58. Володимир 4-й Рюрикович (вдруге) (1236).

59. Ярослав 2-й Всеволодович (1236-1238).

60. Михайло 2-й Всеволодович (Святий) (1238-1239).

Примітки

¹ Янко М.Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — 432 с.

² Повість минулих (врем’яних) літ — літопис, складений у Києві на початку ХІІ століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.

³ «варяги» — стародавня назва соціальної спільності (верстви) населення, що проживали в регіоні Варязького (Балтійського) моря.

⁴ Древнерусская литература: тексты. Повесть временных лет. Электронный ресурс. Режим доступу: http://old-russian.chat.ru/download/indexhtm

⁵ Каганат, Хаканат, Хаканство - тип ранньої середньовічної монархії, правителем якої був каган - титул правителя, що відповідає титулам царя.

⁶ Древнерусская литература: тексты. Повесть временных лет. Электронный ресурс. Режим доступу: http://old-russian.chat.ru/download/indexhtm

⁷ Руська Правда (древнерус. правда роусьская, лат. iustitia, грец. δικαίωμα) — збірник правових норм Давньоруського держави, датований різними роками, починаючи з 1016 р. Є основним письмовим джерелом російського права.

⁸ «Повчання Володимира Мономаха» (у деяких джерелах — «Повчання Володимира Всеволодовича», «Заповіт Володимира Мономаха дітям», «Повчання дітям») — літературна пам'ятка XII століття, написна князем київським Володимиром Мономахом. Цей твір називають першою світською проповіддю

⁹ Іпатіївський літопис (Іпатський літопис, Літопис руський за Іпатським списком) — літопис першої чверті XV ст., отримало назву за місцем знаходження її найдавнішого списку у Іпатіївському монастирі (поблизу міста Костроми).

¹⁰ Ольговичи — гілка роду Рюриковичів, що походить від князя Олега Святославича, онука Ярослава Мудрого.

¹¹ Мономаховичи — гілка роду Рюриковичів від князя Володимира Мономаха.

¹² Володимиро-Суздальське князівство (1157-1328) — північно-східне руське князівство династії Юрійовичів, на території Залісся, сучасної Володимирської області Росії, з центром у місті Володимир на Клязьмі.

¹³ Назва «Золота Орда» вперше було вжито на Русі в 1566 р. в історико-публіцистичному творі «Казанська історія» («Історія про Казанське царство», «Казанський літописець») — історична повість, створена в 1564-1566 рр., у якій розповідається про завоювання Казані Іваном Грозним у 1552 р. До цього часу в усіх російських джерелах слово «Орда» використовувалося без прикметника «золота».

¹⁴ Ярлик (від тюркського — ярл-ек) — грамота підлеглому, якою визнаються його права на володіння.