Українознавство: навчальний посібник - Михайличенко Олег 2021

Видатні українці — особистості світового значення

В історії України залишили свій слід тисячі видатних особистостей, які жили в різні епохи й уславилися в різних сферах діяльності.

Серед них — державні діячі та полководці, церковні ієрархи та підприємці, науковці та інженери, архітектори та художники, письменники, композитори та музиканти, діячі театру та кіно. Пам’ять про них увічнено в монументах, меморіальних дошках та назвах вулиць, деяким присвячені музеї.

Їхня діяльність в Україні і за її межами стала основною рушійною силою у розвитку української національної культури, яка стала основою Української державності. Їхня наукова та практична спадщина ставала надбанням світового значення, а їхнє походження та імена нерідко привласнювалися іншими державами.

Одним із перших, хто почав досліджувати історію виникнення та становлення української культури був Іван Огієнко¹ — політичний, громадський і церковний діяч світового значення. Він зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії і гуманізм.

Такий висновок можна робити тільки на основі творчої спадщини видатних пращурів українсього народу - Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, ін., які стали початківцями і основою української національної традиції, що згодом набула державного значення.

У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

Першими представниками становлення та розвитку української культури слід вважати діячів культури та освіти.

Смотрицький Мелетій (15721633) - ректор Київської братської школи, викладач Києво-Могилянської академії. Автор «Граматики словенської» (1619). Видатний російський вчений Ломоносов М.В. назвав цю книгу «вратами ученості».

Могила Петро (1597-1647) - засновник Києво-Могилянської академії. Митрополит київський і галицький. Високу освіту здобув у Паризькому та інших Європейських університетах. Хоч і був сином молдавського воєводи, але залишався палким захисником релігійних та освітніх інтересів українського народу.

За його ініціативою будувалися православні церкви та засновувалися школи.

Федоров Іван (Іван Федорович Москвитин) (бл. 1510-1583) — засновник книгодрукування в Україні та в Росії. З 1578 р. по 1612 р. очолював топографію при Острозькій школі-академії.

Видавець першого східнослов'янського друкованого підручника «Азбука» (1574) та знаменитої «Острозької біблії») — першого повного видання на східнослов'янських землях. Рятував за активну життєву позицію у створенні власної долі, у спрямованості до освіти та творення добрих справ.

Зизанії Стефан і Лаврентій — брати, організатори та викладачі Львівської братської школи, вчені. Стефан (бл. 1570 - бл. 1600) відомий як письменник, автор «Катехізису для шкільного навчання». Лаврентій (помер після 1633) написав «Граматику словенську».

Вишневецький Дмитро «Байда» Іванович (дата народження невідома — 1563/1564) — український магнат на Волині, козацький ватажок, гетьман. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Вишенський Іван (1545/1550-1620) — просвітитель, полеміст, демократ, гуманіст. Автор понад 17 творів про культуру та освіту. Доводив необхідність освіти рідною мовою, здатність слов'янської мови бути мовою науки.

Беринда Памво (1550/70-1632) — просвітитель, учитель, лексикограф, друкар. Автор словника «Лексикон словено-русский и имен толкование», який, будучи енциклопедичним зібранням відомостей про зовнішній світ, природу та людину, мав велике педагогічне значення.

Кирило-Ставровецький Транквіпіон (?-1646) — викладач Віденської та Львівської братських шкіл. У творах «Зерцало богословії», «Євангеліє учительнеє», «Перло многоценноє» пропагував ідеї загальної рівності людей. Стверджував, що суспільна цінність людини повинна залежати від її освіти, а не від походження. Доводив, що гострота розуму залежить від вроджених здібностей, а глибина знань — від виховання.

Полоцький Симеон (1629-1680) — видатний учений, прихильник розвитку педагогічної теорії та практики на основі слов'янських педагогічних традицій, але з урахуванням західноєвропейського досвіду.

Прокопович Феофан (Слеазар) (1681-1736) — оцерковний і громадський діяч, вчений, педагог, письменник, оратор.

Син київського купця. Випускник Києво-Могилянської колегії. визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства.

Праці Прокоповича торкаються фізики, філософії, математик и, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

Баранович Лазар (бл. 1620-1693) — видатний церковний, політичний, літературний діяч, освітянин і меценат. Упродовж 1650 - 1657 рр. — ректор Київської колегії. Перу Барановича належать казання (проповіді), вірші, полемічні трактати, у яких він висловлювався за незалежність українського духівництва від московського патріарха, тому не погодився висвятитися на митрополита в Москві.

Дилецький Микола Павлович (близько 1630-1690) — український музичний теоретик, композитор. Автор праці «Мусикийская граматика» (1675), у якій викладена теорія та основи партесного співу.

Хмельницький Богдан-Зиновій (1595-1657) — державний діяч, дипломат, полководець, гетьман (1648-1657 pp.).

Богун Іван (дата народження невідома - 1664) — український військовий і державний діяч, козацький полководець. Один із соратників Богдана Хмельницького.

Сковорода Григорій Савич (1722-1794) видатний український просвітитель- гуманіст, філософ, поет і педагог.

Спадщина філософа поета і байкаря Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.

Котляревський Іван Петрович (1769-1838) — український письменник, драматург, поет, засновник сучасної української літератури, громадський діяч.

Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

Березовський Максим Созонтович (1745-1777) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики Автор духовних концертів, які є видатними зразками російського хорового мистецтва XVIII століття. Особливо широко відомий його концерт «Не отвержи мене во врємя старості».

Бортнянський Дмитро Степанович (1751-1825) — український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Вважається творцем класичного хорового концерту.

Ведель Артемій Лук’янович, справжнє прізвище Ведельський (1767/1770-1772) — український композитор, диригент, співак (тенор), скрипаль -віртуоз, педагог.

Лисенко Микола Віталійович (1842-1912) український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка».

Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813-1873) український композитор, співак, драматичний артист, драматург, засновник української комічної опери.

Популярність як композитору йому принесла опера «Запорожець за Дунаєм», яка стала класикою української музики.

Опера вперше була поставлена на сцені Марійського театру в Петербурзі 25 травня 1863 року і мала певний успіх. Проте, в наступному сезоні оперу зняли з репертуару, оскільки з'ясувалося, що музика опери «запозичена» у Моцарта (з опери «Викрадення із сералю»); автор у неї додав кілька народних мелодій і трохи переробив окремі місця. У той же час автором лібрето був сам Гулак-Артемовський, і він же виступив у головній партії удалого козака-підкаблучника Карася.

Шевченко Тарас Григорович (1814-1861) український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч. Член Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко — велетень духу, митець могутньої творчої сили, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета.

В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший, поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення. Т. Шевченко виступив як поет — новатор, приніс із собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

Леся Українка (справжнє ім'я: Косач-Квітка Лариса Петрівна (1871-1913) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», поем «Давня казка», «Одно слово», драм «Бояриня», «Кассандра», «В катакомбах», «Лісова пісня» та ін.

Франко Іван Якович (1856-1916) — український письменник, поет, публіцист. Доктор філософії, дійсний член НТШ, почесний доктор Харківського університету. Праці Франка з історії і теорії літератури, фольклористики, етнографії, мовознавства, орієнталістики, історії та економіки, суспільних галузей є могутнім внеском у розвиток української та світової науки, але їх і досі по-справжньому не оцінено. В поглядах Франка на історію — складовій частині його філософських і суспільно-політичних поглядів — були значні елементи історичного матеріалізму, проте загалом він стояв на позиціях еволюціоністського позитивізму.

У працях «Мислі о еволюції в історії людськості», «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині», «Знесення панщини в Галичині», «Польське повстання в Галичині 1846 року», «Причинки до історії України- Руси» різнобічно висвітлено проблеми

всесвітньої історії.

Гоголь Микола Васильович (прізвище при народженні Яновський (1809-1852) — російськомовний прозаїк, драматург, поет, історик, фольклорист українського походження. Автор таких відомих творів як «Вій», «Пропала грамота», «Ревізор», «Тарас Бульба» та інші.

Літературну популярність Гоголю принесла збірка творів «Вечори на хуторі біля Диканьки» (18311832), насичена українським етнографічним і фольклорним матеріалом, відзначена романтичними настроями, ліризмом і гумором.

Рєпін Ілля Юхимович (1844-1930) — відомий український, російський художник-реаліст, уроженець Харківщини (м.Чугуєв), майстер портрету, історичних та побутових сцен Рєпін член групи «передвижників», товариства молодих художників, які порвали з академічними канонами і стали прихильниками реалістичного напряму (реалізм) в російському живописі.

«Передвижники»², прагнучи своєю творчістю служити народу, влаштовували пересувні художні виставки. У 1880-х рр. Рєпін працював над темою революційного руху, вбачаючи в революціонерах борців за народне щастя. Це картини — «Відмова від сповіді», «Не чекали».

Рєпін створив портретну галерею своїх сучасників: портрети В.В. Стасова, М.П. Мусоргського, Л.М. Толстого. Добре відомі картини «Іван Грозний і син його Іван», «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Творчість Рєпіна справило значний вплив на сучасних художників.

Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872-1952) — українська оперна співачка, педагог.

За життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» XX століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй».

Успіхи С. Крушельницької на оперних сценах світу були успіхами і визнанням української музики й мистецтва.

Костомаров Микола Іванович (псевдоніми і криптоніми — Ієремія Галка, Иван Богучаров, Николай Н., Равви, Н. К., Н. К-ва та ін.) — український і російський історик, громадсько-політичний і культурний діяч, письменник, публіцист, критик, етнограф і фольклорист, член-кореспондент Петербурзької АН.

Костомаров — один із перших українських літературних критиків. З його історичних і суспільних поглядів випливає розуміння народної поезії як втілення національного духу, а також індивідуальної творчості як продовження фольклорного процесу на новому рівні («Об историческом значении русской народной поэзии», рецензія на «Кобзар» Т. Шевченка).

З діяльністю Костомарова пов'язана поява в Україні культурно-історичної школи у літературознавстві.

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки. Дійсний член Чеської АН та АН СРСР, голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, завідувач кафедри історії Львівського університету, автор понад 2000 наукових праць. Своєю працею Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці — невичерпне джерело мудрості на всі віки.

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) — публіцист, історик, літературознавець, фольклорист, економіст, філософ, громадський діяч, засновник українського соціалізму.

Один із організаторів «Старої громади» у Києві. Доцент Київського університету. Очолював осередок української політичної еміграції у Женеві. Професор Вищої школи у Софії (зараз — Софійський університет).

Досягнення реалізму в українській літературі вчений пов'язував з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, частково Юрія Федьковича.

Займаючися порівняльним літературознавством, Драгоманов пропагував важливість загальнолюдських естетичних цінностей у розвиткові культури українського народу.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897) — український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису.

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада».

Грінченко Борис Дмитрович (1863-1910) — український письменник, педагог, лексикограф, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч.

Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в школі та в установах.

Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

Грінченко — автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови».

Один із організаторів і керівників «Просвіти», активний член Братства тарасівців.

Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951) — український письменник, публіцист, політик, широко відомий як творець нової української прози і яскравий політичний діяч часів революції та громадянської війни. Літературна спадщина Володимира Винниченка — золотий фонд України.

Він автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина», де вказано: «Присвячую моїй сонячній Україні».

Курбас Лесь (повне ім'я — Олександр-Зенон Степанович Курбас (1887-1937) — український, радянський режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР. Лесь Курбас засновник спочатку політичного (1922-1926), а потім і філософського (1926-1933) театру в Україні. У виставах театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

Кропивницький Марко Лукич (1840-1910) — український письменник, драматург, театральний актор. фундатор українського професійного театру.

Йому належить основоположна роль у створенні національної школи театрального мистецтва, формуванні оригінального вітчизняного репертуару. Актора не раз запрошували на імператорську сцену, однак він не хотів розлучитися з батьківщиною, рідним мистецтвом, відстоюючи у такий спосіб право українців на свою мову і культуру.

Саксаганський Панас Карпович (справжнє прізвище Тобілевич (1859-1940) — видатний актор, режисер, драматург, засновник українського побутового театру.

Саксаганський — один із найбільших представників критичного реалізму в українському театральному мистецтві 2-ї половини ХІХ — початку ХХ ст. Тонкий зовнішній малюнок ролі, ретельна розробка деталей, багата відтінками сценічна мова, народний гумор — характерні риси його виконавської манери.

Садовський Микола Карпович (справжнє прізвище Тобілевичhttps://uk.wikipedia.org/wiki/1856 (1856-1933) — актор, режисер і громадський діяч.

Засновник українського професійного театру. Театр Садовського у Києві (19071919) — перший український стаціонарний професійний театр, заснований на базі пересувного театру М. Садовського, що виник у 1906 р. у Полтаві.

Роль Садовського як культурного та громадського діяча виходить далеко за межі театру. Діяльність Садовського сприяла народженню нового покоління української інтелігенції ХХ століття.

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945) — український філософ, мислитель, засновник геохімії, біохімії космізму, член Петербурзької Академії Наук, професор Московського університету. Один із засновників Української Академії наук; її перший президент. Засновник наукової бібліотеки в Києві (нині названої його ім'ям). Організатор та директор Радієвого інституту (1922-1939).

Вернадський наполягав, що вищою цінністю в системі еволюції Всесвіту завжди була людина. Осмислюючи становлення й розвиток біосфери Землі як єдиний еволюційний процес, учений висунув концепцію ноосфери, планетарної «сфери розуму», якій призначено обирати перебіг буття.

Макаренко Антон Семенович (1888-1939) — видатний український педагог і письменник.

У педагогічній практиці Макаренко здійснив досвід масового перевиховання дітей-правопорушників, який не має світових аналогів.

У трудовій колонії ім. М.Горького у 1920-1928 рр. під Полтавою і дитячій комуні ім. Ф.Е.Дзержинського у 1927-1935 рр. у передмісті Харкова він проводив роботу з перевиховання малолітніх злочинців, історію якої описав у своїх книгах «Педагогічна поема» і «Прапори на баштах». Так само Макаренко став основоположником оригінальної теорії виховання в колективі і через колектив, обгрунтував теорію сімейного виховання.

У своїй педагогічній роботі А. С. Макаренка виходив з наступного положення: «Відповідальність перед дітьми — це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти — це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства».

Свідченням міжнародного визнання А.С.Макаренко стало відоме рішення ЮНЕСКО у 1988 р., що стосується чотирьох педагогів, що визначили спосіб світового педагогічного мислення в ХХ столітті. Це — Джон Дьюї, Георг Кершенштейнер, Марія Монтессорі та Антон Макаренко.

Сікорський Ігор Іванович (1889-1972) — український та американський інженер-авіаконструктор, винахідник гелікоптера. «Літаючий човен» Ігоря Сікорського встановив десять світових рекордів, а 10 серійних літаків S-42 стали першими у світі міжконтинентальними пасажирськими лайнерами, які забезпечили регулярні рейси через Атлантичний і Тихий океани.

На гелікоптерах Сікорського Sikorsky S-61 у 1967 р. вперше здійснено переліт через Атлантику і Тихий океан.

Примітки

¹ Огієнко Іван Іванович (Митрополит Іларіон (1882-1972) — український вчений, митрополит УАПЦ, політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. Перший ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету (Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка)

2 «Передвижники» — творче об'єднання російських художників, що існувало в останній третині XIX століття. В естетичному плані «передвижники» цілеспрямовано протиставляли себе представникам офіційного академізму.