Українознавство: навчальний посібник - Михайличенко Олег 2021

Українська національна символіка

Українська національна символіка починається з тризуба, який своїм таємничим і до кінця не розкритим походженням становить основу Герба України — одного з офіційних символів держави.

Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак відноситься до IX ст. Його зображення відоме із печатки князя Святослава Ігоревича. Згодом, цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет князя, а з іншого — тризуб.

Існує думка, що тризуб символізує три життєтворчі енергії — Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду й Життя).

Інша думка стверджує те, що за допомогою тризуба слов'яни символічно зображали слов'янського бога Перуна, який був покровителем скіфів, котрі, як писав Геродот, називали себе «соколотами» — тими, що поклоняються соколу — священному птаху бога всього живого —Перуна.

Поширений впродовж кількох століть у всіх князівствах Київської держави, тризуб зазнавав змін, іноді стаючи двозубом. Але завжди зберігалася структура, яка була започаткована князем Володимиром.

Філософська думка про походження тризуба висловлюється різними гіпотезами. Вони трактують цей знак символічне зображення влади над трьома світами - небесним, земним і підземним.

По відродженні української держави у 1917 р. Мала Рада (12 лютого 1918 р. у Коростені), а потім і Центральна Рада (22 березня 1918 прийняли тризуб як Великий і Малий Герб України.

Першим оригінальним українським гербом, відомим з XVI ст., був лицар із самопалом — герб Війська Запорозького. Вперше він фіксується на печатці 1592 р. На ній зображено козака з мушкетом. За легендою ХVІІІ ст. поява цього герба позв'язувалася із військовою реформою короля Речі Посполитої Стефана Баторія¹. У 1578 р. у Львові в урочистій обстановці він підписав документ, яким створювалось козацьке реєстрове військо.

З того часу фактично створився і узаконився новий соціальний прошарок — козацтво. У вересні-грудні 1578 р., готуючися до війни з Московією, Стефан Баторій збільшив кількість реєстрових козаків до 500, а у 1583 р. — до 600 осіб, надав їм ряд привілеїв, у тому числі козакам було вперше передано хоругву, бунчук, булаву та печатку².

Однак створена Гетьманщина упродовж XVIII ст. поступово втратила політичну і економічну автономію. У 1764 р. наказом імператриці Катерини II інститут гетьманства було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.

Адміністративна та військова реформа уряду Російської імперії, проведена у 17631765 рр. та націлена на ліквідацію автономії слобідських козацьких полків. На території Слобідської України почали діяти російські державні установи, а козацькі полки було реформовано у регулярні гусарські.

Козацьку автономію та полковий устрій було остаточно ліквідовано. Слобідська Україна перетворилась на звичайну провінцію Російської Імперії — Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.³

У 1860 р. було створене Кубанське козацьке військо, що вважається останньою ланкою Війська Запорозького. Воно було створено шляхом об'єднання Чорноморського козацького війська та частини Лінійного козацького війська.

Головною причиною утворення Кубанського козацького війська було намагання царського уряду за рахунок об'єднання Чорноморського козацького війська, що складалося з українців, з частиною Лінійного козацького війська, у якому переважали росіяни, активізувати серед українців процеси русифікації та ліквідувати традиції, що панували серед козаків та старшин Чорноморського козацького війська.

Революційні події 1917 р. почали відроджувати українську державність і поставили на порядок денний питання державного герба України. У квітні 1917 р. у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада . А 16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує самостійну Кубанську Народну Республіку. Через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію про прилучення Кубані на федеративних умовах до України.

7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка (УНР).

УНР — українська держава, що існувала в 1917-1919 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві, до квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією.

22 січня 1918 року УНР, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 р. УНР користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. Проводила внутрішню політику, спираючись на соціалістичну популістичну ідеологію.

22 січня 1919 р. УНР об'єдналася із Західноукраїнською Народною Республікою.

Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) проголошена 19 жовтня 1918 р. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада атакована Польщею за підтримки країн Антанти, насамперед Франції. 22 січня 1919 року об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Ліквідована 18 липня 1919 року в ході українсько-польської війни. Розділена між Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував у еміграції.

29 квітня 1918 р. була проголошена Українська Держава з приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського⁴.

Політику керівництва Української держави підтримували консервативні кола українського суспільства, військові, землевласники, а також командування військ Центральних держав, що, згідно Берестейського мирного договору, окупували Україну.

Внутрішня політика спиралась на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти ліквідованої Російської імперії.

У зовнішній політиці керівництво держави дотримувалося антибільшовицького курсу, орієнтувалось на союз із Кубанню, Кримом та Доном, спиралося на підтримку Німеччини.

Перед керівництвом новоутвореної постало питання вироблення нової державної символіки.

На середину листопада 1918 року відомий українських художник Георгій Нарбут⁵ підготував проект Державного Герба. Він був складений на основі символіки гетьманської держави та Війська Запорозького XVIII ст.

29 листопада цей проект затвердили як офіційний Державний Герб Української Держави.

Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) була проголошена 10 березня 1919 р. на 3-му Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові. До початку 1923 р. мала формальні ознаки незалежної держави.

30 грудня 1922 року Українська СРР разом з Російською СФРР, Білоруською РСР та Закавказькою РФСР (Грузія, Вірменія, Азербайджан) увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) на федеративних засадах, а фактично була анексована, втрачаючи таким чином номінальну незалежність, яку мала доти.

Опис першого герба УСРР було закріплено в Конституції 1919 р. Герб був повністю тотожний гербу РСФРР: на червоному полі золоті серп і молот на тлі променів висхідного сонця, щит оточувало колосся пшениці, знизу розташовувалася стрічка з девізом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» на російській і українській мовах.

У 1929 р. герб зазнав видозмін: гасло «Пролетарі всіх країн єднайтеся» залишилося лише українською мовою.

Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних Зборах («Соборі Русинів») у Хусті, де зібралося більше 400 депутатів з усього Закарпаття, було проголошено злуку Карпатської України з Українською Народною Республікою.

Однак несприятлива міжнародна ситуація і критичне становище Директорії УНР внаслідок агресії більшовицької Росії, не дозволили здійснити надії закарпатських українців на возз'єднання в єдиній Українській державі.

Герб Карпатської України був затверджений 15 березня 1939 року в Хусті. Ним став старий герб Підкарпатської Русі, перша синя смуга якого була увінчана тризубом Володимира Великого з хрестом на середньому зубі.

Певного значення у розвитку і встановленні української символіки мав Український визвольний рух — національно-визвольний рух на етнічних українських землях у 1920-1950 роках, який мав за мету поновлення української незалежної держави.

Цей рух пов’язаний, насамперед, з діяльністю ОУН-УПА — поняття, яким у розмовному стиліоб'єднують діяльність ОУН (заснованої 1929 року) та УПА (1942-1954) під час Другої світової війни.

Першою офіційною датою в історії українського організованого руху опору XX ст. є кінець січня — початок лютого 1929 р., коли на 1-му Конгресі у Відні була створена Організація Українських Націоналістів (ОУН). Метою організації визначалося відновлення Української Самостійної Соборної Держави (УССД) на всіх українських етнографічних землях.

Шлях до мети пролягав через національну революцію. Розчарування у соціалістичних та ліберальних ідеалах, що призвели до поразки української революції 1917-1920 р., зумовлює орієнтацію новоствореної організації на національні цінності.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу — Акт проголошення незалежності України. У ньому зазначалося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави - України».

Тризуб став офіційною емблемою України.

19 лютого 1992 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Державний герб незалежної України. Ним став золотий тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань ХХ ст. Проекти герба були розроблені групою українських геральдистів: А.Гречило, О.Коханом та І.Турецьким.

Примітки

¹ Стефан Баторій. Штефан Баторій (угор. Bathorv Istvan. біл. Стэфан Баторы. лит. Steponas Batoras , рvм. Stefan Bathorv, пол. Stefan Batory) (15331586) - польський король (з 1576), Великий князь Литовський та Руський, глава Речі Посполитої обох народів.

² Лепявко С. Криштоф Косинський // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. —С. 2829.

³ Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год): историческая монография / Багалей Д., Миллер Д. — Харьков: Издательство Харьковскаго городского общественнаго управления, 1905. — с.94.

⁴ Скоропадський Павло Петрович (1873-1945) — український громадський та політичний діяч, військовик. Один із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

⁵ Нарбут Георгій (Юрій) Іванович (1886-1920) — український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Один з засновників і ректор Української Академії Мистецтв.