Українознавство - Курс лекцій - Половець В.М. 2006

Додатки

І. Комплект навчально-методичних матеріалів по українознавству

У співавторстві з доцентом І.М.Акименко

Вступ

Комплект навчально-методичних матеріалів з навчального курсу «Українознавство» для студентів гуманітарних і природничих факультетів Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка складається з планів семінарських занять, методичних рекомендацій до них, тем рефератів, екзаменаційних білетів та списку рекомендованих джерел і літератури.

У навчально—методичних матеріалах зазначається, що українознавство як наука в системі освіти має великі традиції. Його коріння — в надрах Київської Русі, а першотворцями були літописці Нестор, Никін і Митрополит Іларіон. Закладені ними основи розвивали автори Галицько—Волинського і Густинського літописів, С.Величко, Г.Граб’янка, Самовидець, автор «Історії Русів» та творці українознавчих концепцій М.Максимович, М.Костомаров, В.Антонович, П.Куліш,

О.Потебня, Л.Житецький, М.Драгоманов та інші.

Етапними у розвитку українознавства стали творчість Тараса Шевченка та М.Грушевського, зокрема його фундаментальна праця «Історія України-Руси».

Відродження Української суверенної держави зумовило й відродження науково-освітнього українознавства як цілісної системи виховання й освіти в інтегрованій єдності концентрів: Україна — етнос, — природа, — мова, — нація, — держава, — культура, — міжнародні відносини.

27 грудня 1995 р. Колегія Міністерства освіти ухвалила ввести українознавство до державного стандарту освіти як окремий предмет і як методологію вивчення всіх освітніх предметів у навчальних закладах. Українознавство розглядається як цілісна система самопізнання, виховання і навчання, єдності знання і творення.

Тема 1. Етапи становлення і розвитку українознавства як науки (4 год.)

Українознавство як наука налічує понад сто років, але це дуже давня галузь знань, закорінена в тисячолітню світову історію. При вивченні зазначеної теми студенти повинні чітко усвідомити, що наука — це сфера теоретичної діяльності людини, з розвиненим понятійно-категорійним апаратом, колом чітко визначених закономірностей, метою, предметом та завданнями досліджень. Тому етапи становлення і розвитку українознавства пов’язані з дослідженням джерельної бази, генезису буття і свідомості українського етносу в сфері історії, етнології, фольклористики, суспільно-економічної, державно-правової, національної, культурної та мовознавчої сфер.

Перш за все на семінарських заняттях з’ясовується проблема започаткування джерельної бази, яка поділяється на дві групи: праці зарубіжних авторів і вітчизняні джерела доби Київської Русі. Доба Гетьманщини — другий етап, коли з’явилися козацькі старшинські літописи. XIX ст. — третій етап, розпочинається «Історією Русів», творами Д.Бантиш-Каменського, П.Куліша, М.Костомарова, М.Максимовича, В.Антоновича, М.Драгоманова та ін. Четвертий етап — межа XIX - XX ст. до початку 30-х рр. Праці І.Франка, Б.Грінченка, Л.Українки, С.Сумцова, Ф.Вовка, М.Грушевського, П.єфименка. Особливу увагу звернути на посібник академіка С.єфремова «Українознавство», «Енциклопедії Українознавства», літературу, яка виходила за межами Радянської України до 1991 року. П’ятий етап — становлення і розвитку українознавства як науки, пов’язаний з розбудовою української суверенної держави в 90-х рр. XX ст. і характерний впровадженням українознавства в науку, освіту, культуру, державне управління.

На кожному етапі українознавство мало свої специфічні особливості, про що слід грунтовно повести мову на семінарському занятті, організувавши його за таким планом:

1. Започаткування джерельної бази українознавства.

2. Гетьманщина і розвиток українознавства (XVII—XVIII ст.).

3. Розвиток українознавчої науки у XIX ст.

4. Розквіт українознавства як науки та освітньо-виховної справи в кінці XIX — на початку XX ст.

5. Українознавство в роки розбудови незалежної України.

Література:

Основна:

1. Енциклопедія українознавства. — Т. 1. — К., 1991.

2. Кононенко П. Українознавство. Підручник для студентів вузів. — К., 1996.

3. Кононенко П. Свою Україну любіть... — К., 1996.

4. Українознавство. Проект програми / Під ред. П.Кононенко. — К., 1997.

5. Крисаченко В. Українознавство. Хрестоматія—посібник: У 2-х книгах. — К., 1996.

6. Українське народознавство. Навч. посібник / За ред. Павлюка С. — Львів, 1997.

Додаткова:

1. Горбань Т. Українознавство: концепція предмета, етапи розвитку // Трибуна. — 1996. — №3 - 4. — С. 34 - 35.

2. Горбань Т. З історії становлення українознавства (1917—1920 рр.) // УІЖ. — 1994. — №5. — С. 68 - 73.

3. Грушевский М. Развитие украинских изучений в ХІХ веке и раскрытие в них основных вопросов украиноведения // Вісник НАН України. — 1994. — №9 - 10. — С. 72 - 100.

4. Кононенко П. Українознавство в системі освіти і науки // Освіта. — 1997. — 22—29 січня. — С. 5 - 6.

5. Кононенко П., УсатенкоТ. Первини українознавства. Проект програми // Початкова школа. — 1995. — № — С. 54 - 57.

6. Крисаченко В., Баран В. Україна, українці, українознавство: думки, проблеми, рішення // Освіта. —1999. — 21 квітня.

7. Носова Б. Київська Русь і Україна: уроки історії, продовження традицій // Рідна школа. — 1999. — №7 - 8. — С. 18 - 21.

8. Пасемко І. Міжнародні обшири реабілітованого українознавства // Час. — 1997. — 24 січня. — С. 12.

9. Сазоненко Г. Українознавство в системі освіти // Дивослово. — 1998. — №10. — С. 23 - 25.

10. Скопенко В., Наєнко М., Яременко В. Обережно: «Українознавство» // Освіта України. — 1999. — 17 березня. — С.4—5.

11. Українознавство: Концепції, програми, документи МО України. Інститут системних досліджень освіти, Інститут українознавства Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1995.

12. Українознавство: Програма і методичні рекомендації до вивчення курсу у вищих навчальних закладах / Укл. B. П.Струминський. — К., 1992.

13. Усатенко Т. Новітнє українознавство: традиції народу, категорії націй, наукові виміри // Дивослово. — 1996. — №12. — C. 17 - 20.

14. Якшина Т. Народознавство чи українознавство? // Освіта. — 1999. — 28 квітня — 5 травня. — С. 7.

15. Токар Леонід. Українознавство: проблеми становлення і розвитку науки // Освіта і управління. — 2000; № 1 - 2. — С. 30 - 47.

Тема 2. Формування українського етносу (4 год.)

Вивчення теми: походження українського народу розпочинається з визначення джерел про місце зародження праукраїнського етносу і в першу чергу — писаних джерел римських письменників Тацита, Плінія, Птоломея у І - ІІ ст. н.е. — під іменем венеди. Східнослов’янські племена з’явилися в першій половині І тис. н.е. і поділялися на південно—західні (анти) та південно-східні. При цьому названі східнослов’янські племена поступово у VI - VIII ст. створювали давньоруську державу — Київську Русь. У ХІ - ХІІ ст. племінний поділ замінився поділом територіальним. З’являється поняття єдності Руської землі, яка й стала місцем зародження праукраїнського етносу.

Окремого розгляду заслуговує проблема: сучасні наукові теорії та гіпотези про походження українців. Це необхідно робити тому, що існує декілька взаємозаперечливих поглядів, у тому числі і в енциклопедичних виданнях. При відповіді по зазначеній проблемі рекомендується співставити концепцію авторів «Української загальної енциклопедії» з «Антропологічними прикметами українського народу» (І.Раковський), УРЕ, «Большую» і «Малую советскую энциклопедию».

Формування українського етносу неможливо розглядати без впливу на нього Галицько-Волинської держави, яка у ХІІІ ст. охоплювала 90% населення, що проживало в межах нинішніх кордонів України. Простягаючись по західних окраїнах Київської Русі, князівство стало ареною боротьби за інтенсивний розвиток і консолідацію українського народу.

Джерела формування характеру українців — важлива складова загального поняття про український етнос. Тому на семінарських заняттях важливо, використовуючи наявну літературу, всебічно висвітлити як самі усні і писемні джерела, так і вплив їх на формування характеру українців.

Науковому розв’язанню проблеми українського етногенезу сприятиме вивчення основних рис характеру та типів вдачі українців, для чого під час підготовки до семінару студенти мусять грунтовно опрацювати рекомендовану літературу, зосередивши увагу на головні питання:

1. Джерела про час і місце зародження праукраїнського етносу.

2. Сучасні наукові теорії та гіпотези про походження українців.

3. Вплив Галицько—Волинської держави на формування українського етносу.

4. Джерела формування характеру українців.

5. Основні риси характеру, типи вдачі.

Література:

Основна:

1. Аркас М. Історія України—Руси. — Одеса, 1994.

2. Грушевський М. Ілюстрована історія України. —К., 1992.

3. Кононенко П. Українознавство. Навчальний посібник. — К., 1996. — С. 75 - 90.

4. Українське народознавство. Навч. посібник / За ред. Павлюка С. — Львів, 1997.

5. Крисаченко В. Українознавство. Хрестоматія— посібник: У 2-х кн. — К., 1996— - 997.

Т. 1: ч. І — С. 28 - 46, 52 - 61, 107 - 115, 132 - 142, 161;

ч. ІІ — С. 214 - 222, 222 - 230, 230 - 237;

Т.2: ч.ІІ — С. 282 - 288, 319 - 324, 337 - 365.

Додаткова:

1. Баран В., Козак Д., Терпиловський О. Походження слов’ян. — К., 1991.

2. Бромлей Ю. Очерки теории этноса. — М., 1983.

3. Воропай О. Звичаї нашого народу: У 2-х кн. — К., 1994.

4. Вовк Ф. Антропологічні особливості українського народу. — К., 1994. (Крисаченко В.. Українознавство. Хрестоматія. — Т. 1).

5. Галицько—Волинський літопис // Жовтень. — 1982. —№7. — С. 13 - 91.

6. Горський В.В. Ще раз про роль норманнів у формуванні Київської Русі // УІЖ. — 1994. — №1.

7. Грушевський М. Очерк історії українського народу. — К., 1990.

8. Грушевский М. Очерки истории украинского народа. — К., 1991.

9. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть ? — К., 1991.

10. Енциклопедія українознавства. — К., 1994. — Т. 1.

11. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. — К., 1994.

12. Залізняк Л. Походження українського народу. — К., 1996.

13. Залізняк Л. Первісна історія України. — К., 2000.

14. Збірка поліських пам’яток V - IX ст. // Хроніка—2000. — 1994. — № 3 - 4.

15. Ильинская В., Тереножкин А. Скифия VII - IV ст. до н.э. — К., 1983.

16. Київська Русь // Археологія. — 2001. — № 1.

17. Крип’якевич I. Галицько—Волинське князівство. —К., 1984.

16. Людина і довкілля. Антологія: У 2-х кн. — К., 1995.

18. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К., 1992.

19. Наулко В. Развитие межэтнических связей в Украине. — К., 1975.

20. Скрижинська М. Перші писемні свідчення про слов’ян // УІЖ. — 1974. — № 6. — С. 91 - 99.

21. Тереножкин А. Киммерийцы. — К., 1976.

22. Яценко Б. Велесова книга — пам’ятка IX ст. // Хроніка— 2000. — 1995. — № 1.

23. Січинський В. Чужинці про Україну. — К., 1992.

24. Заставний Ф. Українські етнічні землі. — Львів. — 1993.

Тема 3. Українці і світ (4 год.)

При вивченні теми студенти повинні з’ясувати перш за все суть поняття «діаспора» (від гр. — розсіяння), як проживання значної частини народу поза межами країни його етнічного походження. Після цього важливо ознайомитися з основними причинами розселення українців у світі, що має свої особливості. Масова еміграція українців почалася головним чином наприкінці XIX ст. і була спрямована переважно в Північну і Південну Америку. Головним побудником масової еміграції стали безземелля і низький життєвий рівень населення. На початку XX ст. відбулася переорієнтація переселенців з США на Канаду, Аргентину, Францію. У міжвоєнні роки виросла еміграція в Західну Європу українців з території, що після першої світової війни увійшла до Польщі. Під час окупації України та після другої світової війни численність українських емігрантів збільшилася. Так склалася Західна діаспора.

Щодо Східної діаспори, термін якої став вживатися в Україні після першого Конгресу українців (січень 1992 р.), то студенти мають знати, що до неї відноситься територія держав — колишніх республік СРСР, де за переписом 1989 р. проживає близько 6 млн 767 тис. українців. В РСФСР регіонами, найбільш населеними українцями, є Слобожанщина, Малиновий Клин (Кубань), Зелений Клин (Далекий Схід), Північний Кавказ та ін. Українці проживають в Казахстані (понад 890 тис.), Молдові (60θ тис.), Бєларусі (290 тис.), Узбекистані (153 тис.), Киргизії (і 08 тис.), Латвії (92 тис.), Грузії (52 тис.), Литві (45 тис.), Естонії (48 тис.), Таджикистані (41 тис.), та ін.

Після переселення українці працювали в сільському господарстві, займалися фермерством. Життя і праця серед інших народів відкривала безліч каналів для швидкого збагачення українців досвідом сучасної цивілізації. Участь у розвитку промисловості, соціально-економічного життя регіонів сприяла росту їх могутності. Проголошення суверенітету України пожвавило життєдіяльність українців у діаспорах. Зарубіжні українці з симпатією ставляться до суспільно-економічних процесів, які відбуваються нині в Україні.

Українці діаспори вносять значний вклад у розвиток культури інших народів. У регіонах колишнього СРСР почали виникати національно-культурні об’єднання, товариства української мови, гуртки з вивчення української історії, географії, літератури, усної народної творчості. Повсюдно посилюється інтерес до України. Разом з тим, слід підкреслювати, що ряд нових економічних, гуманітарно-соціальних і політичних проблем постало перед Україною, яка в свою чергу має надавати всебічну допомогу у задоволенні їх національно-культурних потреб, у здійсненні всебічних контактів з Батьківщиною.

Визначену проблему «Українці і світ» рекомендується вивчати за таким планом:

1. Основні причини розселення українців у світі.

2. Західна діаспора.

3. Східна діаспора.

4. Життєдіяльність українців у діаспорах.

5. Внесок українців діаспори у розвиток культури інших народів.

Література:

Основна:

1. Енциклопедія українознавства. — К., 1996. — Т.1—3.

2. Енциклопедія української діаспори. — Київ — Нью-Йорк — Чикаго. — 1995. — Т. 1 - 6.

3. Зарубіжні українці. — К., 1991.

4. Заставний Ф. Географія України. — Львів, 1994.

5. Заставний Ф. Українські етнічні землі. — Львів, 1993.

6. Історія України / Баран В.К., Грицак Я.Й., Ісаєвич Я.Д. та ін. — Львів, 1996.

Додаткова:

1. Кононенко П. Українознавство. Підручник для студ. вузів. — К., 1996.

2. Мала енциклопедія етнодержавства. — К., 1996.

3. Крисаченко В.С. Українознавство. Хрестоматія— посібник: У 2-х кн. — К., 1996.

4. Шлепаков А. Українська трудова еміграція в США і Канаді (к.ХІХ — поч.ХХ ст.). — К., 1960.

5. Вівчарик М.М.. Українці в світі: східна і західна діаспори // УІЖ. — 1993. — №11—12.

7. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ - ХХ ст. Соціально—політичний портрет. — К., 1993.

8. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960 - 80-х років. — К., 1995.

Тема 4. Роль мови у формуванні духовної культури українського народу (4 год.)

Семінарські заняття рекомендується розпочати з проблеми походження української мови, підкресливши, що першим грунтовним дослідженням про її виникнення та час формування була праця П.Г.Житецького «Очерк звуковой истории малорусского наречия» (1876), де зазначається: основні риси української системи голосних звуків визначилися вже у ХІІ - ХІІІ ст. Грунтовними дослідженнями з історії становлення української мови є праці О.О.Потебні, О.І.Соболевського, О.О.Шахматова, Т.Склавінського, А.Кримського, Л.Булаховського та інших. Узагальнюючою розвідкою стала проблема походження української мови в наукових працях ХІХ — середини ХХ ст., розглянута Г.Півторак у монографії «Українці: звідки ми і наша мова». При цьому важливо підкреслити значення документів про походження української мови.

Кожна сучасна мова органічно виростає з народної мови. Далі постає питання про типи мов: літературну і народну.

Народна мова — мати літературної. На цьому процесі зростали всі мови світу. Ось чому важливо серед рекомендованої літератури особливу увагу звернути на монографію І.Огієнка «Історія української літературної мови».

Усна народна творчість — різновид народної мови. Кожен народ має свою історичну пам’ять. У переказах, легендах, оповіданнях, казках, піснях та інших видах фольклору відбивається розвиток народної мови. Такі твори мають свою історичну цінність, зафіксовану в писемних пам’ятках (рукописах і стародруках), вивчення яких допомагає з’ясувати походження й основні етапи розвитку мови.

Зародження і розвиток літературної української мови — проблема, найповніше досліджена І.Огієнком (митрополитом Іларіоном). Ось чому важливо розпочинати розгляд цього питання з княжої доби ІХ - XIV вв., литовської доби XIV - XVI вв., польської доби 1569—1654 рр., московської доби 16541798 рр., завершивши розмову добою відродження XVIII - XIX вв. і творчістю І.Котляревського і Т.Шевченка.

На семінарському занятті слід всебічно обговорити становище української мови за радянської доби: постанови уряду та Міносвіти Союзу РСР про збільшення годин на вивчення російської мови в середніх загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах, про збільшення погодинної оплати вчителям російської мови та скорочення загальної кількості годин з української мови.

Державний статус української мови визначається Законом «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 р. Під час занять викладач повинен звернути увагу на знання студентами розділів та статей закону, їх змісту, права громадян щодо користування мовами, обов’язки службових осіб, охорони фондів і пам’яток мов, захисту мов та сприяння національно—культурному розвиткові українців, які проживають за межами України.

У час національного відродження української державності помітно зріс суспільний внтерес до взаємовідносин держави і мови. Державна мова — мова офіційна, тому при розгляді цієї проблеми слід використати «Коментар до Конституції України» (В.Б.Авер’янов та ін.), де особливу увагу звернути на ст.10 Конституції України (про державну мову, її вільний розвиток, захист мов національних меншин).

Тільки після розгляду окреслених питань можна вважати тему, винесену на семінарські заняття, вивченою.

Пропонується такий план:

1. Походження української мови: гіпотези, наукові теорії. Свідчення документів про походження української мови.

2. Типи мов: народна і літературна.

3. Усна народна творчість як різновид народної мови.

4. Зародження і розвиток літературної української мови.

5. Українська мова за радянської доби.

6. Новий статус української мови. Закон про мови 1989 р.

Література:

Основна:

1. Закон «Про мови в Українській РСР». — Відомості Верховної Ради України. — 1989. — № 45. — Ст. 632.

2. Закон України про розвиток і застосування мов в Україні. — Бюлетень. — 1999. — №1. — С. 31 - 42.

3. Конституція України. — К., 1996.

4. Коментар до Конституції України / В.Б.Авер’янов та ін. — К., 1996.

5. Кононенко П. Українознавство. Підручник для студ. вузів. — К., 1996.

6. Крисаченко В.С. Українознавство. Хрестоматія— посібник: У 2-х кн. — К., 1996.

Додаткова:

1. Велесова книга. — К., 1995.

2. Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1995.

3. Історія української мови. Хрестоматія / Упорядник Єрмоленко С. — К., 1996.

4. Історія української літератури: У 2-х т. — К., 1987.

5. Истрин В. 1100 лет славянской азбуки. — М., 1988.

6. Кононенко П. Свою Україну любіть... — К., 1996.

7. Котляр Н. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах. — К., 1986.

8. Липа Ю. Призначення України. — К., 1997.

9. Лихачев Д. Русские летописи и их культурноисторическое значение. — М.—Л., 1947.

10. Лунай, прекрасна наша мово. — К., 1997. (Розробки уроків українознавства та народознавства, сценарії свят з рідної мови).

11. Огієнко І. Історія української літературної мови. —К., 1995.

12. Огієнко І. Українська культура. — К., 1992. Коротка історія культурного життя українського народу.

13. Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова? — К., 1993.

14. Потебня А. Мысль и язык. — К., 1993. Репринтн. изд. 1913 года.

15. Рыбаков Б. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. — М., 1963.

16. Ричка В. За літописним рядком. — К., 1991. Історичні оповідання про Київську Русь.

17. Січинський Б. чужинці про Україну. — К., 1992. (Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну...).

18. Таланчук О. Українознавство. Усна народна творчість. — К., 1998.

19. Творогов О. Литература Древней Руси. — М., 1981.

20. Толочко П. Нестор — літописець Київської Русі // УІЖ. — 1981. — № 12.

21. Українські народні думи та історичні пісні. — К., 1955.

22. Українська минувшина. Ілюстровано—етнографічний довідник / Упор. Пономарьов А. — К., 1994.

23. Шевельов Ю. Українська літературна мова в І пол. XX ст. // Сучасність. — 1987. — № 6.

24. Яценко Б. Велесова книга—пам’ятка ІХ ст. // Хроніка— 2000. — 1995. — № 1.

25. Лановик Мар’яна. Лановик Зоряна. Українська усна народна творчість.

Тема 5. Природа і територія України. Особливості екології (4 год.)

Висвітлюючи проблему «Природа і територія України. Особливості екології», слід грунтовно зупинитися на фізично— географічній і економічній характеристиці природи України, зв’язку історії проблеми з сучасністю. Природу в узагальнюючому плані рекомендується розглядати як органічний і неорганічний світ у всій сукупності і зв’язках, що є об’єктом людської діяльності і пізнання, все те, що не створене діяльністю людини. Жива природа — органічний світ. Нежива природа — неорганічний світ. Україна належить до найбільших і добре розвинених держав Європи. За територією вона становить 603,7 тис. км², їй належить 40 місце в світі. На частку України припадає 5,7% площі та 7,3% населення Європи; 0,44% площі та майже 1 % населення світу. На семінарі студенти повинні відрізняти фізично-географічні і економічні особливості природи України, її історію і сучасність. Для цього потрібно використати навчальний посібник Ф.Заставного «Географія України». — Львів, 1994.

Логічним продовженням вивчення визначеної теми стане розгляд питання про історичний зв’язок українців з природою, його господарський, культурний та релігійний напрямки. (Див.: М.Іванченко. Дивосвіт прадавніх слов’ян. — К., 1991).

Окремої уваги заслуговує питання про символи природи і символіку України. Українська національна символіка має свої історичні корені. Перша згадка про них в літописах належить до Х ст. Це «Герб — тризуб», «Національні прапори України», «Гімни України» (Див.: Уроки з народознавства. — К., 1995). Щодо символів природи, то потрібно повести розмову про рослини і тварини в народній уяві (див.: Українська минувшина. — К., 1993).

Народні заняття, знання і світоглядні уявлення українців — важлива складова визначеної теми семінарських занять. Це питання передбачає вивчення видів господарської діяльності, ремесла і промислів, господарського начиння. Система народних знань обіймає народну математику, медицину, ветеринарію, народний календар, астрономію, метеорологію, метрологію...

З природою пов’язані свята українців. При вивченні їх рекомендується монографія Н.Матвєєвої та А.Голобородько «Святі і свята України. Словник—довідник». — К., 1993. Особливістю українських свят був їх зв’язок з календами (місяцями календаря). Природа пов’язана з чотирма порами року: зимою, весною, літом і осінню. Важливо підкреслити, що кожна пора року має свої народні свята і розповісти, які саме.

Завершається вивчення теми екологічними проблемами та діяльністю особистості за збереження навколишнього середовища. Джерелами забруднення і руйнування навколишнього середовища є практично майже всі галузі господарства — промисловість, транспорт, сільськогосподарське виробництво та сфера переробної промисловості. На семінарських заняттях студенти повинні на конкретних прикладах показати, як виконуються природоохоронні зобов’язання у ставленні людини, суспільства, держави до вирішення цієї проблеми.

Виходячи з вищезазначеного, пропонується провести семінарське заняття за наступним планом:

1. Фізично-географічна та економічна характеристика природи України (історія і сучасність).

2. Історичний зв’язок українців з природою. Українські пам’ятки культури — свідчення духовного впливу природи на людину.

3. Символи природи і символіка України.

4. Народні знання та світоглядні уявлення українців.

5. Свята українців пов’язані з природою.

6. Недооцінка ролі природи людиною. Особливості екології України.

Література:

Основна:

1. Білявський Г., Падун М. Основи загальної екології. — К., 1995.

2. Заставний Ф. Географія України. — Львів. — 1994.

3. Кононенко П. Українознавство. Підручник для студ. вузів. — К., 1996.

4. Людина і довкілля. Антологія: У 2—х т. — К., 1995.

5. Крисаченко В.С. Українознавство. Хрестоматія — посібник: У 2—х т. — К., 1996 - 1997.

Додаткова:

1. Боплан Г. Опис України. — К., 1994.

2. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — К., 1992.

3. Бурдіян Б. Навколишнє середовище та його охорона. — К., 1993.

4. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2-х т. — К., 1993.

5. Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян. — К., 1991.

6. Масляк П., Шищенко П. Географія України. — К., 1996.

7. МариничО., ЛанькоА. Фізична географія УРСР. — К., 1996.

8. Сергійчук В. Національна символіка України. — К., 1992.

9. Січинський В. Чужинці про Україну. — К., 1992.

10. Скуратівський Василь. Святвечір. Нариси— дослідження у двох книгах. — К., — 1994.

11. Українська минувшина. Ілюстровано—етнографічний довідник. — К., 1994.

12. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России, из частей коей оное наместничество составлено. — К., 1851.

13. П.П.Чубинский. Календарь народных обычаев и обрядов. — К., 1993.

14. Павло Чубинський. Мудрість віків. Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського. Книга 1. — К., 1995.

15. Українське народознавство / За ред. Павлюка С. — Львів, 1997.

Тема 6. Процес становлення і розвитку української національної культури (4 год.)

Культура — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах її життя і діяльності, а також у створених нею матеріальних і духовних цінностях. Після загального визначення культури студенти повинні з’ясувати чинники формування української національної культури: географічний (влада клімату має найсильніший вплив на формування національного характеру людини, її культури), мовний (на основі мови формується культура), економічний (свідчить про рівень розвитку культури), релігійний (тісно пов’язаний з культурою народу).

Матеріальна та духовна культура — типи культур. Матеріальна культура — це досягнення, які виражають рівень освоєння людиною сил природи, показником якого є знаряддя праці, продуктивні сили суспільства — матеріалізоване втілення науки. Духовна культура — рівень і глибина духовнотеоретичного освоєння дійсності, сукупність досягнутого суспільством у сфері морального та духовного життя. Вона охоплює освіту, науку, літературу і мистецтво.

Наступною складовою теми семінару має бути вивчення матеріальної культури українців (від первісної доби до ХІХ ст.). (Див.: Історія української культури. За загальною редакцією І.Крип’якевича. — К., 1994). Оселі, городи, підгороддя. Шляхи. Ремесла. Садиби. Одежа. Село і місто. Хати і палати.

Духовні традиції населення України: свята, урочистості, усна народна творчість, пісенна творчість, народна музика. (див.: Культура і побут населення України. — К., 1993. — Розділ 3).

На семінарських заняттях студенти повинні розглянути також питання про українську культуру нового часу (XX ст.). Це була коротка доба відновлення української державності (1917 - 1920), коли були створені нові умови для розвитку української національної культури. Радянський період (19211991) — доби злету в 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-х рр. зазнало тотальних репресій, а також доби «відлиги» з рухом «шістдесятників» і період подальшої русифікації та утисків української культури.

Культурна політика в умовах розбудови держави — завершальна проблема визначеного семінару. Проголошення незалежності України перетворило культурну політику на одну з важливих сфер діяльності держави. Полінаціональний склад, широкий спектр релігійно—політичних та культурних відмінностей вимагає функціонування культурного життя країни тільки на засадах плюралізму, що забезпечує кожному громадянинові гарантію прав, свободу в духовному розвитку і задоволенні власних культурних проблем.

Пропонується для вивчення проблеми такий план:

1. Чинники формування української національної культури.

2. Типи культур: матеріальна та духовна.

3. Матеріальна культура українців (від первісної доби до XIX ст.).

4. Духовні традиції населення України: свята, урочистості, усна народна творчість, пісенна творчість, народна музика.

5. Українська культура нового часу (XX ст.).

6. Культурна політика в умовах розбудови держави.

Література:

Основна:

1. Енциклопедія українознавства. — К., 1996. — Т. 1 - 3.

2. Кононенко П. Українознавство. Підручник для студ. вузів. — К., 1996.

3. Кононенко П. Свою Україну любіть... — К., 1996.

4. Людина і довкілля. Антологія : У 2-х кн. — К., 1995.

5. Огієнко I. Історія української літературної мови. — К., 1995.

6. Крисаченко В.С. Українознавство. Хрестоматія — посібник: У 2-х кн. — К., 1996.

Додаткова:

1. Асеев Ю. Джерело. Мистецтво Київської Русі. — К., 1980.

2. Білецький П. Українське мистецтво II пол. XVII—XVlll ст. — К., 1981.

3. Велесова книга. — К., 1995.

4. Греков Б. Культура Киевской Руси. — М., 1994.

5. Грушевський М. Історія України-Руси: У 10-ти т. — К., 1993 - 1997.

6. Іваницький А. Українська народна музична творчість. — К., 1990.

7. Історія Русів. — К., 1996.

8. Історія України / Під ред. Смолія В. — К., 1997.

9. Історія українського мистецтва: У 6-ти т. — К., 1966 - 1968.

10. Історія української музики: У 6-ти т. — К., 1989.

11. Курносов Ю. Духовне життя на Україні в 20—30 рр. // УІЖ. — 1990. — № 1.

12. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. — К., 1992.

13. Нечуй—Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. — К., 1992.

14. Огіенко І. Українська культура. — К., 1991.

15. Українські народні думи та історичні пісні. — К., 1955.

16. Україна XX століття. Національна система виховання (концепція). — К., 1992.

17. Шреер—ТкаченкоО. Історія українського мистецтва. — К., 1980.

18. Шевчук І. Культурне будівництво на Україні у 1921 - 1922 рр. — К., 1963.

19. Щербаківський В. Українське мистецтво. — К., 1995. — (Вибрані неопубліковані праці).

20. Історія української культури / За ред. Крип’якевича. — К., 1994.

Тема 7. Релігія в духовному житті українців (4 год.)

При опануванні навчальним курсом «Українознавство» студент повинен мати уявлення про духовну спадщину

українців, загальнолюдські цінності, у тому числі й зосереджені у вченнях світових релігій. Релігія — це складне суспільне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв’язок з розвитком суспільства. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту і суспільних чинників, що обумовлюють історичні особливості виникнення релігійних ідей. На заняттях доцільно розглянути в хронологічному порядку історію і сучасне становище основних релігій світу: буддизм, християнство (православ’я, католицизм, протестантизм), іслам.

Цілком закономірно після цього продовжити розмову про релігійний світогляд українців, підкресливши, що у давньому народному світогляді взаємодіяли два світогляди — церковний і народнодвовірський, пов’язаний з поширенням апокрифичної літератури, яка надходила з Візантії, і давньоязичницьких уявлень та вірувань. У світогляді поєднувався власний досвід і запозичений від інших народів.

Розкриття питання релігії в духовному житті українців у контексті зазначеного закономірно вимагає розгляду язичницьких культів і богів праукраїнців. Про релігійні вірування в українських землях маємо підстави стверджувати з ранньотрипільської культури. Отож, питання потрібно розглядати в цілому: вірування періоду релігійно-магічного поховання, ямочної культури, язичницьких культів.

Основні релігійні свята народів України — рекомендується розглядати у плані висвітлення теми — свята й обряди народного календаря (календа — від. лат. назв перших днів кожного місяця). Річний календар увібрав у себе ранні міфологічні уявлення людей про силу основних стихій — повітря, вогню, води, анімістичних уявлень про добрих і злих духів, богів, силу магічних засобів впливу на природу. Далі потрібно відстежувати календар релігійних свят щомісячно, починаючи з грудня.

Релігія у житті сучасних українців — завершальна складова визначеної на семінарські' заняття проблеми. Тут потрібно ознайомити студентів зі становищем християнської церкви на Україні, оцінити першопричини і наслідки розколу на УАПЦ Київського патріархату (Філарет), УПЦ Московського патріархату (Володимир Сабодан), УАПЦ (Дм. Ярема) — як самостійна церква. В результаті кількість православних церков у нашій країні виростає до трьох. Крім того, діє УГК і Католицька церкви. На заняттях належить правильно оцінити першопричини й наслідки розколу православної церкви в Україні.

Заняття пропонується провести по плану:

1. Світові релігії.

2. Релігійний світогляд українців.

3. Язичницькі культи і боги прадавніх українців.

4. Основні релігійні свята народів України.

5. Роль релігії в житті сучасних українців.

Література:

Основна:

1. Кононенко П. Українознавство. Підручник для студ. вузів. — К., 1996.

2. Історія релігії в Україні. — К., 1999.

3. Крисаченко В.С. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — К., 1997.

Додаткова:

1. Бессонов М. Православие в наши дни. — Μ., 1990.

2. Боровський Я. Світогляд давніх слов’ян. — К., 1992.

3. Булгаков С. Православие. Очерки учения православной церкви. — К., 1991.

4. Велесова книга. — К., 1994.

5. Геродот. Найдавніший опис України з V ст. до н.е. — К., 1992.

6. Гордиенко Н. Современное русское православие. — Л., 1987.

7. Запровадження християнства на Русі. — К., 1988.

8. Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян. — К., 1991.

9. Ісаєвич Я. Україна: давня і нова. Народ, релігія, культура. — Львів, 1996.

10. Історія християнської церкви на Україні. Релігієзнавчий довідковий нарис. — К., 1992.

11. Культура і побут населення України. Навч. посібник для вузів. — К., 1993.

12. Літопис Руський. Пер. з давньорус. Л.Е.Махновця. — К., 1989.

13. Наука и религия / Щомісячний науково—популярний журнал.

14. Плохій C. Державна церква в Україні: ідеї, моделі, реалії // Сучасність. — 1995. — Ч. 6 - 7.

15. Поликарпов В. История религий. Лекции и хрестоматия. — М., 1997.

16. Православие: словарь атеиста. — М., 1988.

17. Рыбаков Б. Язычество древних славян. — М., 1981.

18. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. — М., 1987.

19. Токарев С. Религия в истории народов мира. — М., 1986.

20. Яценко М. Міфологія, релігія, мистецтво // Українська мова і література в школі. — 1990. — № 6.

Тема 8. Становлення української держави (XVII - XX ст.) (4 год.)

Теоретичною основою для вивчення визначеної проблеми повинна стати аргументована відповідь на питання: чи мали українці державу і чи були вони державотворчою нацією. Причина альтернативних відповідей — у методологічних підходах та політичних цілях. На семінарі рекомендується розпочати з історичного екскурсу в Київську Русь як імперію, котру склали багаточисельні й різноетнічні племена на чолі з полянами. Підкреслити особливу роль Олега, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, коли Русь мала всі ознаки держави суверенної, могутньої, авторитарної.

Після монголо—татарської навали час Великого князівства Литовського був періодом ілюзорної державності, коли ні територія, ні етнос, ні органи управління не давали статуса суверенності.

Належить підкреслити, що дійсна державність була лише в часи гетьманської держави, коли були створені органи управління, військо, правову і релігійну системи, зовнішню і внутрішню політику, була своя освіта, наука, культура.

Пилип Орлик — гетьман-емігрант, державний діяч, поет, публіцист. Окремого аналізу на семінарі заслуговує Конституція Пилипа Орлика як «пакти, закони та вольності Війська Запорозького», прийняті і підтверджені на виборах гетьмана 5 квітня 1710 р. в Бендерах.

Перемога Української революції і створення Української Центральної Ради — важлива складова загальної проблеми заняття. Мета Центральної Ради — національно-територіальна автономія. Перші кроки по здійсненню національно—територіальної автономії. Універсали Центральної Ради. Жовтневі події 1917 р. у Києві. Проголошення УНР. Українська держава гетьмана П.Скоропадського. Директорія і її державна політика (орієнтація на Антанту, договори між —УНР і Польщею).

Важливо усвідомити особливості розвитку державності України у Радянському Союзі, стан справ в ідеології, політиці, освіті і науці. З формального боку — Україна була незалежною соціалістичною республікою, а з другого — частиною практично єдиної структури, контрольованої одним центром (Москвою). Створені наркомати з часом переходили під союзне управління, внаслідок чого станом на кінець 80-х рр. в українському підпорядкуванні залишилося біля 5% промислових підприємств (з усіма соціальними, фінансово-економічними та культурно-освітніми наслідками).

В кінці вивчення теми рекомендується простежити становлення України як незалежної демократичної держави, її творення на основі синтезу багатовікового досвіду, всіх здорових творчих сил народу. Утвердження національної державності, політичне становище та економічний потенціал. Аграрні проблеми. Висвітлити зміни в культурному житті. Розглянути Конституційний процес, основні положення Конституції України.

Доцільно розглянути проблему на семінарських заняттях по плану:

1. Роль козацтва в історії українського державотворення.

2. Конституція Пилипа Орлика.

3. Становлення державності в добу Центральної Ради. Українська Народна Республіка.

4. Українська держава гетьмана П.Скоропадського. Директорія.

5. Державність України в Радянському Союзі: політика, ідеологія, освіта, наука.

6. Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Конституція України 28 червня 1996 р.

Література:

Основна:

1. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. — К., 1991.

2. Винниченко В. Відродження нації. — К., 1990. — T. 3.

3. Грушевський М. Ілюстрована історія України. — К., 1992.

4. Грушевский М.С. Иллюстрированная история Украины. Репринт. изд. 1913 года. — К., 1997.

5. Декларація про державний суверенітет України. 16 липня 1990. — К., 1990.

6. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. 36. документів. — К., 1993.

7. Закон «Про громадянство України» 8.10.1991. — К., 1991.

8. Коментар до Конституції України / В.Б.Авер’янов та ін. — К., 1996.

Додаткова:

1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К., 1991.

2. Боршак І. Ідея соборності України в Європі в минулому // Розбудова держави. — 1992. — Ч. 2.

3. Брайчевський М. Перспективи української державності // Розбудова держави. — 1992. —Ч.1.

4. Вівчарик М. Етнологічні аспекти українського державотворення // Розбудова держави. — 1994. — Ч.5.

5. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. — К., 1994.

6. ГунчакТ. Україна: І половина XX ст.: Нариси політичної історії. — К., 1993.

7. Дорошенко Д. Нарис історії України. — Львів, 1991.

8. Дорошкевич В. Ментальність України і проблеми державності // Розбудова держави. — 1992. — Ч.7.

9. Історія України в документах і матеріалах. Т. 1, 3. — К., 1941 - 1946.

10. Нагаєвський І. Історія Української держави XX ст. — К., 1994.

11. Садовський В. Центральна Рада та її роль у відновленні Української державності // Сучасність. — 1977. — Ч.11.

12. СергійчукВ. Національна символіка України. — К., 1992.

13. Слюсаренко А.Г., Томенко М. Історія української конституції. — К., 1993.

14. СтецюкП. Сімдесят років в боротьбі за українську державність // Розбудова держави. — 1992. — Ч.5

15. Сорос Д. Утвердження демократії. — К., 1994.

16. Толочко П. Від Русі до України. — К., 1997.

17. Українська державність у XX ст. — К., 1996.

18. Українська суспільно—політична думка і XX ст. Документи і матеріали // Сучасність. — 1993. — Ч.1 - 3.

19. ЯневськийД. Українська Центральна Рада: перші кроки національної державності (березень — листопад 1917 р.). — К., 1990.

20. Яневський Д.Б. Перший уряд демократичної України. — К., 1992.

Тема 9. Сім’я та побут населення України (4 год.)

Сім’я — основа суспільства і була нею завжди. Типи і форми сім’ї залежать від національних особливостей народу, соціальних і економічних відносин і змінюються разом з ними. Тому при вивченні цієї теми студенти повинні оперувати відомими історичними та археологічними матеріалами, які свідчать про існування в Україні моногамної сім’ї від часу заселення її території і залишається найпоширенішою на сучасному етапі. Визначення поняття «сім’я» як об’єднання людей на основі шлюбу, пов’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю. Розвиток сім’ї супроводжується різноманітними обрядами та звичаями, пов’язаними з біологічним циклом існування людини від народження до смерті.

Види господарської діяльності. Промисли і ремесла — наступна проблема семінарського заняття. На етнічній території України населення справіку займалося хліборобством. Слід підкреслити, що хліборобство — це не тільки соціально-економічна категорія, але й етнографічно— культурне явище. Промисли і ремесла — нерозривно пов’язані з господарською діяльністю людини. Ткацтво, килимарство, вишивка, художня обробка шкіри, деревовиробництво, гончарство, гутництво, художній метал і витинанки — все це історія становлення матеріальної і духовної культури народу.

Знання оселення та житла — відповідає народним уявленням про пріоритет у життєдіяльності людини її оселі, що сягає своїм корінням найдавніших етапів формування цивілізації. Історія розвитку цієї галузі культури, необхідно підкреслювати на заняттях, свідчить про використання будівельних матеріалів, у першу чергу дарованих самою природою: кістки мамонта, дерева, очерет, солома, камінь, глина тощо.

Історія українського народного одягу генетично пов’язана з традиціями Київської Русі. Одяг давньоруського селянина і селянки — самобутні пам’ятки культури. Основні ж елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньослов’янські. У контексті зазначеного, потрібно наголосити про одяг і соціальне розшарування суспільства. Мали місце також і локальні особливості народного одягу. Завершити це питання рекомендується розглядом розвитку сучасного українського костюма.

Їжа і харчування українців пов’язана з господарською діяльністю. Вони складаються з сукупності певних ознак традиційно-побутової культури етносу. Студенти мають усвідомити, що набір харчових продуктів, приготування страв, харчові обмеження, режим харчування, асортимент страв, звичаї, пов’язані з приготуванням і споживанням їжі, формувалися в залежності від природно-географічних умов і особливостей господарювання. Заслуговує на увагу вивчення режимів харчування, обрядової їжі та їх ролі у сучасній системі харчування.

Таким чином, визначену на семінарське заняття тему доцільно вивчати за планом:

1. Сім’я. Родинні обряди та звичаї.

2. Види господарської діяльності. Промисли і ремесла.

3. Поселення та житло.

4. Народний одяг.

5. Їжа і харчування.

Література:

Основна:

1. Українське народознавство / За ред. С.П.Павлюка. — Львів, 1994.

2. Українська минувшина. — К., 1993.

3. Культура і побут населення України / За ред. В.І.Наулко. — К., 1993.

4. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. — К., 1966.

5. Уроки з народознавства. Посібник. Упорядник М.К.Дмитренко. — К., 1995.

Додаткова:

1. Борисенко В.К. Весільні обряди та звичаї на Україні. — К., 1988.

2. Байбурин А.К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. — Л., 1986.

3. Гонтар Г.О. Народне харчування українців Карпат.— К., 1979.

4. Данилюк А.Г. Українська хата. — К., 1991.

5. Николаева Т.А. Украинская народная одежда. Среднее Поднепровье. — К., 1987.

6. Павлюк С.П. Традиційне хліборобство України: агротехнічний аспект. — К., 1991.

7. Пономарев А.П. Развитие семьи и брачно-семейных отношений на Украине. — К., 1989.

8. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства. — К., 1993.

9. Скуратівський В.Т. Берегиня. — К., 1987.

10. Український народний одяг в акварелях Ю.Глоговського. — К., 1988.

11. Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія. — К., 1977.

12. Бойко В.М. Українські народні традиції в сучасному одязі. — К., 1970.

13. ГнатюкВ.М. Похоронні звичаї і обряди. — Л., 1987.

14. ГорленкоВ.Ф., БойкоІ.Д., КуницькийО.С. Народна землеробська техніка українців. — К., 1971.

II. Джерела

Образ України в давньогрецькій культурі

Арістей з Проконесу. Аримаспея // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 48.

Арістотель із Стагіри. Метеорологіка // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 62.

Гомер. Одіссея // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 48.

Гекатей з Мілета. Землепис // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 52.

Геродот. Історія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 54; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія —посібник. — Кн. 1. — С. 30.

Гіппократ з о.Кос. Про повітря, води й місцевості // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 59; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 1. — С. 47.

Діон Хрисостом, або Златоуст. Борисфенітська промова // Людина і довкілля. — Т.1. — С.78.

Діонисій. Опис Ойкумени // Людина і довкілля. — Т. 1. — С .79.

Діонисій Візантійський. Плавання Боспором // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 85.

Есхіл з Афін. Прометей закутий // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 49.

Ефор. Історії // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 60.

Клавдій Птоломей. Посібник з географії // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 80.

Полібій. Історія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 71. Скилак Каріандський. Опис моря, що прилягає до залюдненої Європи, Азії та Лівії // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 53.

Скимн Хіоський. Опис Європи й Азії // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 72.

Страбон. Географія // Людина і довкілля. — Т.1. — 75 с.; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія —посібник. — Кн. 1. — С. 70.

Теофраст з Ересу. Про води // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 69.

Теофраст з Ересу. Про рослини // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 68.

Природа і людність стародавньої України у пам’ятках писемної культури Римської доби

Марк Юніан Юстин. Огляд історичних діянь // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 96.

Гай Юлій Цезар Октавіан. Анкіранський пам’ятник // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 98.

Помпоній Мела. Землепис // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 105.

Гай Пліній Секунд — Пліній Старший. Природнича історія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 108; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія —посібник. — Кн. 1. — С. 84.

Іосиф Флавій. Про юдейську війну // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 113.

Таціт Корнелій. Історія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 114.

Павсаній Периегет. Опис Еллади // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 118.

Діонісій Периегет. Опис Ойкумени // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 119.

Арріан Флавій. Плавба навколо Понту Евксинського // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 79, 124.

Амміан Марцеллін. Історія // Людина і довкілля, Т. 1. — С. 130.

Публій Гереній Дексіпп. Про скіфську війну // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 126.

Візантійське бачення старожитньої України

Євнапій Сардієць. Продовження Дексіппової історії // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 138.

Іоанн Златоуст. Роздум супроти юдеїв та язичників // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 139.

Псевдо—Арріан. Об’їзд Евксинського Понту // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 142.

Созомен. Історія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 144.

Зосима. Нова історія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 145.

Йордан. Про походження готів // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 150.

Маврикій. Тактика і стратегія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 157.

Феофан Сповідник. Хронографія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 166.

Готський Топарх. Нотатки // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 172.

Констянтин Багрянородний. Про управління імперією // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 178; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 1. — С.120.

Леонтій Діакон (Лев Диякон). Історія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 183.

Анна Комніна. Алексіада // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 194.

Михайло Сірієць. Історія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 197.

Східні середньовічні джерела про геополітичне становище України

Абдаллах. Опис залюдненої землі // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 203.

Ал-Фаргані. Книга про небесні рухи // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 205.

Ал-Масуді. Книга збудження уяви та напутств // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 210.

Ал-Бекрі. Книга шляхів і країн // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 212.

Павло Халебський — Булос Ібн-Аз-Заім. Подорож патріарха Макарія // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 215.

Скандинавські уявлення про терени України

Нікулас Бергссон. Опис шляхів і перелік міст // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 221.

Анонім. Які землі є у світі // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 222.

Снорі Стурлуссон. Коло земне // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 225.

Образ України в інших джерелах

Гійом Левассер де Боплан. Опис України... // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 261.

П’єр Шевальє. Історія війни козаків проти Польщі // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 271.

Мюллер Йоган-Йоахім. Історична дисертація про козаків // Людина і довкілля. — Т.1. — С.274; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія —посібник. — Кн.1. — С.174.

Жан Бенуа Шерер. Історія Малоросії // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 282.

Фрідріх Ратцель. Народознавство // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 289.

Іван Долгорукий. Подорож 1810 року // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 292.

Іван Муравйов—Апостол. Подорож по Тавриді в 1820 р. // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 294.

Олександр Пушкін. Нарис історії України // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 295; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 1. — С. 193.

Велесова книга // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 13; В.С.Крисаченко Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн.1. — С.214.

Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 19.

Володимир Мономах. Лист Володимира Мономаха до Олега Святославича // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 27.

Ярослав Мудрий. Руська правда // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 306.

Слово о полку Ігоревім // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 38. Данило Заточеник (Заточник). Слово Данила Заточеника, що написав він князю своєму Ярославу Володимировичу // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 43.

Літопис Руський // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 206; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 1. — С. 222.

Матвій Стрийковський. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 218; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія —посібник. — Кн. 1. — С. 133.

Георгій Кониський. Історія Русів // В.С.Крисаченко. — Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 1. — С. 231.

Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. Р.Г.Іванченка. — К., Знання. — 1992.

Григорій Грабянка. Перебіг презельної і від початку поляків щонайкривавішої небувалої битви Богдана Хмельницького гетьмана Запорізького, що точилася з поляками... // Людина і довкілля. — Т. 2. — С .229.

Літопис самовидця. — К., 1971.

Богдан Хмельницький. Універсали // Людина і довкілля. — Т. 1. — С. 312.

Микола Костомаров. Книги битія українського народу // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 253; В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн.1. — С.247.

Михайло Грушевський. Історія України—Руси // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 270.

Михайло Грушевський. Звичайна схема «руської» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства // В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 1. — С. 277.

В’ячеслав Липинський. Хам і Яфет // Людина і довкілля. — Т.2. — С. 280.

Володимир Винниченко. Заповіт борцям за визволення // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 285.

Федір Вовк (Волков). Антропологія та її університетське викладання // Людина і довкілля. — Т. 2. — С. 287.

Федір Вовк. Антропологічні особливості українського народу // В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 2. — С. 337.

Пилип Орлик. Пакти й конституції, законів та вольностей Війська Запорозького // В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 2. — С. 187.

IV Універсал Центральної Ради // В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 2. — С. 219.

Статут про державний устрій, права і вільності УНР (Конституція Української Народної Республіки) // В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія —посібник. — Кн. 2. — С. 224.

Акт 30 червня 1941 р. // В.С.Крисаченко. Українознавство. Хрестоматія — посібник. — Кн. 2. — С. 261.

ІІІ. Теми рефератів з українознавства

1. «Велесова книга».

2. «Повість временних літ».

3. «Слово о полку Ігоревім».

4. «Книги битія українського народу».

5. «Літопис руський».

6. «Історія Русів».

7. Козацькі літописи.

8. Пилип Орлик (1672—1742). Конституція Пилипа Орлика.

9. Конституція Української народної Республіки (1918).

10. Акт 30 червня 1941 р.

11. IV Універсал Центральної Ради.

12. Державність України в Радянському Союзі.

13. Державотворчі акти сучасної України.

14. Культурна політика в умовах розбудови держави.

15. Українські козацькі клейноди.

16. Митрополит Петро Могила. (1596 - 1647).

17. Митрополит Андрій Шептицький (1865 - 1944).

18. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) (1882 - 1972).

19. Іван Мазепа (1639 - 1709).

20. Павло Скоропадський (1873 - 1945).

21. Кирило Розумовський (1728 - 1803).

22. Петро Калнишевський (1690 - 1803).

23. Петро Дорошенко (1627 - 1698).

24. Федір Вовк (1847 - 1918).

25. Українці про рід, родину, рідню та їх значення в долі людини.

26. Дерево роду: Сім’я - сім «Я».

27. Магія і демонологія українців.

28. Релігійний світогляд українців.

29. Традиційні сімейні обряди.

30. Чумацько-торговий промисел українців.

31. Гончарний промисел на Чернігівщині.

32. Гутництво та гуральництво на Чернігівщині.

33. Основні галузі землеробства.

34. Хліб у звичаях та обрядах українців.

35. Сучасна українська символіка.

36. Запровадження християнства на Русі.

37. Українці Східної діаспори.

38. Українці Західної діаспори.

39. Українська літературна мова та її діалекти.

40. Природні багатства України.

41. Сучасні екологічні проблеми Чернігівщини.

42. Григорій Сковорода (1722—1794).

43. Братства як культурні та освітні осередки.

44. Тарас Шевченко в українському національному відродженні.

45. Іван Франко в українському національному відродженні.

46. Леся Українка в українському національному відродженні.

47. Етапи формування української народності.

48. Становлення українознавства як науки.

49. Українознавство і українська національна ідея.

50. Українознавство в сучасній системі освіти.

51. Досвід і уроки буття народу в системі українознавства.

52. Українознавство як засіб пізнання України і українства.

53. Українознавство у педагогічній спадщині Михайла Грушевського.

54. Українська козацька держава Богдана Хмельницького.

55. Українська держава П.Скоропадського.

IV. Перелік питань до екзамену з навчального курсу «Українознавство»

1. Предмет, зміст, завдання навчального курсу «Українознавство». Структура курсу.

2. Етапи становлення і розвитку українознавства як науки.

3. Місце українознавства в системі наук.

4. Поняття «етнос». Чинники формування етносу.

5. Джерела про час і місце зародження праукраїнського етносу. Сучасні наукові теорії та гіпотези про походження українців.

6. Слов’янська доба в історії розвитку праукраїнського етносу.

7. Вплив Галицько—Волинської держави на формування українського етносу.

8. Джерела формування характеру українців.

9. Основні риси характеру українців, типи вдачі.

10. Історико—документальні джерела наукового вивчення українського етносу (літописи Київської Русі, козацькі літописи).

11. Наукові дослідження про український етнос Ф.Вовка, І.Раковського. Праця Ф.Вовка «Антропологічні особливості українського народу».

12. Ю.Липа, Н.Григоріїв про типи вдачі українців.

13. Основні регіони розселення українців у світі.

14. Життєдіяльність українців у діаспорі.

15. Внесок українців діаспори у розвиток культури інших народів.

16. Поняття «нація». Еволюція етносу в націю. Чинники, що формують націю.

17. Процес формування української нації. Проблеми, що виникали в процесі формування нації.

18. Роль козацтва в українському націотворчому процесі.

19. Визнання українців за самобутню націю.

20. Проблеми становлення української нації.

21. Проголошення незалежності України (державотворчі засади).

22. Роль української національної ідеї у формуванні політичної нації XIX ст.

23. М.Грушевський, В.Винниченко про шляхи розвитку України.

24. Мова як універсальний засіб відображення взаємозв’язку природи і людини.

25. Походження української мови: гіпотези, наукові теорії.

26. Наукові праці І.Огієнка, М.Максимовича про походження української мови.

27. Сучасні українські вчені про походження української мови.

28. Свідчення документів про походження української мови.

29. Типи мов: народна і літературна.

30. Усна народна творчість як різновид народної мови.

31. Зародження і розвиток літературної української мови.

32. Вплив української літературної мови на формування свідомості українського народу.

33. Взаємовідносини держави і мови (XIX - XX ст.).

34. Стан української національної мови за радянської доби.

35. Новий статус української мови. Закон про мови 1989 р. (основні положення закону).

36. Фізично—географічна та економічна характеристика природи України.

37. Роль природи у формуванні українського етносу.

38. Історичний зв’язок українців з природою.

39. Давньогрецькі та давньоримські джерела про природу праукраїнських земель.

40. Відображення природи України у творах вітчизняних істориків (з часів літописання).

41. Символи природи та символіка України.

42. Природа та людина. Взаємовідносини, наслідки, проблеми.

43. Особливості екології України. Екологічна криза.

44. Вплив природи на формування духовної культури українського народу.

45. Народні знання і світоглядні уявлення українців.

46. Свята українців, пов’язані з природою.

47. Українські пам’ятки культури — свідчення духовного впливу природи на людину.

48. Українська культура як феномен світової культури.

49. Чинники формування української національної культури.

50. Типи культур: матеріальна і духовна.

51. Матеріальна культура українців від первісної доби до сучасності.

52. Традиційні промисли, ремесла, поселення українців.

53. Духовні традиції населення України: свята, урочистості, усна народна творчість.

54. Формування на основі народних традицій самобутньої української культури.

55. Українська культура нового часу (XX ст.).

56. Культурна політика в умовах розбудови держави.

57. Релігійний світогляд українців.

58. Язичницькі культи і боги прадавніх українців.

59. Основні релігійні свята народів України.

60. Роль релігії в житті сучасних українців.

61. Зародження української філософської думки.

62. Г.Сковорода, Т.Шевченко, Л.Українка про розвиток української філософії.

63. Г.Сковорода — видатний український філософ XVIII ст.

64. Українське мистецтво як напрямок духовної культури народу.

65. Поняття «держава». Процес державотворення на праукраїнських землях та Київській Русі.

66. Перша слов’янська держава — Київська Русь (державотворчі процеси).

67. Роль козацтва в історії українського державотворення.

68. Українська держава .Хмельницького: політичний характер, правові засади, міжнародні зв’язки.

69. Конституція Пилипа Орлика — перша конституція в світі.

70. Гетьманська держава П.Скоропадського (державотворчі процеси).

71. Державність України за радянської доби.

72. Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.

73. Структура курсу «Українознавство».

74. Джерельна база українознавства.

75. Історіографія предмета «Українознавство».