Теорія культури - Олексій Панич 2009

Модуль 1. Філософія культури дев’ятнадцятого століття; історична соціологія культури
Тема 6. Теоретичне осмислення культури філософії неокантіанства (Г.Ріккерт)

Як відомо, гасло «Назад до Канта!» було висунуто в німецькій філософії Отто Лібманом вже у 1865 році (у Франції саме в цей час вийшла «Філософія мистецтва» І.Тена). Вустами Лібмана, німецька академічна філософія визнала, що досі після Канта вона рухалася радше у хибному напрямку; відтак, природним прагненням більшості наступного покоління німецьких філософів (з окремими винятками, як-от Ніцше) стало повернення до Канта — беззаперечної «точки відліку» німецької філософії не лише дев’ятнадцятого, але й двадцятого століть — аби черговий раз (після Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Шопенгауера та інших) продовжити його справу у якомусь новому напрямку.

До течії неокантіанства традиційно зараховують насамперед дві філософські школи: Марбурзьку (Г.Коген, П.Наторп, Е.Кассірер — останній є автором власної версії філософії культури, яка, за браком місця, в даному курсі не розглядається) та Фрайбурзьку або Баденску, чільними представниками якої були В.Виндельбанд та Г.Ріккерт. Погляди останнього на культуру, в світлі розвиненої ним філософії цінностей, є одним з найпомітніших культурологічних здобутків неокантіанства; саме тому в електронну хрестоматію з курсу включено фрагменти роботи Ріккерта «Про поняття філософії» (1910).

1. Як і у попередніх випадках (Кант, Гегель, Маркс) у випадку Ріккерта ми маємо справу зі зверненням до культури не заради неї самої, а задля більш ефективного вирішення деяких суто філософських проблем. Відтак, аби зрозуміти, що і чому Ріккерт каже про культуру, потрібно для початку збагнути загальні контури його філософування.

2. Предметом філософії, вважає Ріккерт, є світ як ціле. Звернення до цього предмету пролягає через протиставлення «Я і світ», яке традиційно розв’язується філософією у два протилежні способи: або «Я» розчиняється у світі, повністю підкоряючись об’єктивно наявним у ньому каузальним стосункам («об’єктивізм»), або, навпаки, світ постає вторинним стосовно «Я», а його закони — похідними від законів устрою суб’єкта («суб’єктивізм»).

3. Втім, справжній людський світогляд, крім пояснення каузальності, у своєму ставленні до світу потребує ще й пояснення смислу — а цю потребу, з різних причин, не можуть задовольнити ані об’єктивізм, ані суб’єктивізм (цей закид зокрема спрямований і проти матеріалізму XIX століття, і проти філософії Канта, відтак показуючи, в якому саме вимірі Ріккерт намагається її вдосконалити і продовжити). Світ, зрозумілий як об’єкт, позбавлений смислу — але це не той світ, в якому насправді живе людина. Отже, розкриття життєвого світу людини, як він є, вимагає створення нової та іншої філософії.

4. Слід звернути увагу, що, заговоривши про смисл, Ріккерт майже одразу заговорює і про цінність: питання смислу життя і питання цінності життя для нього тісно пов’язані, але не тотожні. Як співвідносяться смисл і цінність, розкриється по ходу міркування пізніше.

5. Наскільки світ як об’єкт відрізняється від світу як наділеного смислом, настільки різняться й інтелектуальні процедури, з якими до світу, у першому та другому разі, звертається людина: у першому вимірі, йдеться про процедуру пояснення, у другому — про процедуру розуміння.

6. Чим би не була цінність, вона характеризує і не сам по собі об’єкт, і не самого по собі суб’єкта, а певний вимір їхнього взаємозв’язку. При цьому цінність не співпадає з оцінкою: приміром, для Ріккерта інтуїтивно переконлива теза, що цінність для людини мають не лише відкриті, але й ще не відкриті нею наукові істини. Отже, цінність залежить від співвідношення суб’єкта з об’єктом, але не залежить від того, як сам суб’єкт усвідомлює це співвідношення. Звідси можна вивести, що цінністю є співвідношення об’єкта з дійсними потребами суб’єкта — усвідомлює суб’єкт свої потреби чи ні, знає про існування цього об’єкта чи не знає.

7. Відтак, світ складається не з об’єктів та суб’єктів, а з об’єктів, суб’єктів та цінностей. Перші дві складові світу, об’єкти та суб’єкти, загалом утворюють дійсність, а отже, можна сказати і так, що світ як ціле складається з дійсності та цінностей. Оскільки ж предметом філософії, як було заявлено на самому початку міркування, є саме світ як ціле, філософія починається лише там, де починається цінність — і притому філософія більше не мусить впадати, як вона постійно робила раніше, ані в об’єктивізм, ані в суб’єктивізм.

8. Оскільки, як каже Ріккерт, «сутність цінності полягає в її значущості», для теорії цінностей зручніше звертатися до аналізу таких цінностей, які вже проявили свою значущість для людини — або, іншими словами, були вже усвідомлені людиною як значущі. Саме з цією метою філософія і звертається до культури.

9. Культура є сукупністю благ — себто, об’єктів дійсності, наділених цінністю для людини і вже втягнутих в коло її життєдіяльності. Філософія, для Ріккерта, тимчасово перетворюється на культурологію задля того, аби виявити розмаїття культурних цінностей, і тим самим підійти до вирішення власної філософської задачі опису світу як

цілого. Культуру як дійсність, згідно Ріккерту, вивчає наука історія, яка відтак має перетворитися з «просто» історії на історію культури (аналогічна сполука проблеми цінностей та переорієнтації науки історії з політичної історії суспільства на історію культури виникне в двадцяті-тридцяті роки двадцятого століття в методологічних настановах французької «Школи Анналів»).

10. Лише через розгляд історичних цінностей, накопичених в культурі (включно з етичними, естетичними, науковими, релігійними цінностями тощо), філософія може сформувати узагальнену «чисту теорію цінностей», таким чином виконуючи свою власну філософську місію.

11. Втім, розв’язанням проблеми цінностей ця місія ще не закінчується, бо, поділивши світ на цінності та дійсність, філософія має тепер поєднати те та інше, тим самим виявляючи єдність світу. Смисл і є тим третім, що об’єднує цінності та дійсність. При цьому, на відміну від цінностей, смисл не утворює окремого виміру світу, а є саме «місточком» від одного його засадового виміру до іншого. Відповідно, пошук смислу — це не що інше як пошук з’єднання цінностей та дійсності; можна сказати, що смисл має те в дійсності, в чому людиною знайдено цінність. Іншими словами, тепер вже йдеться якраз про оцінку, тобто, суб’єктивне розкриття і переживання цінності; саме це і є тим, що люди називають смислом.

12. Акт встановлення смислу, який є не чим іншим як актом визнання чи розуміння цінності, потребує ще іншої інтелектуальної процедури, ніж дійсність (вона пояснюється) та цінність (вона розуміється); на відміну від цих двох, смисл тлумачиться. Синтезом усіх трьох вимірів є таке ключове й підсумкове ствердження Ріккерта «Спочатку ми мусимо зрозуміти цінність культури в її історичному розмаїтті, лише тоді ми зможемо дійти тлумачення смислу нашого життя з точки зору цінностей». Ця синтетична робота і є тим, чого ми очікуємо від світогляду. Тлумачення смислу — ось, як виявляється, в чому полягає кінцеве завдання філософії як осмислення світу в цілому.

13. Хибне тлумачення цього завдання філософії в пост-кантівській метафізиці (зокрема у Фіхте і Гегеля) призвело до того, що знайдений у дійсності смисл був поданий нею як особлива, об’єктивно існуюча «метафізична реальність». Це і була, з точки зору Ріккерта, ключова помилка пост-кантівської філософії, через яку філософії другої половини дев’ятнадцятого століття і довелося повертатися «назад до Канта».

Питання й завдання для самостійної роботи

1. Як Ріккерт розуміє предмет філософії? Чому досі філософія не спромоглася осягнути свій предмет в усій його повноті? Чого бракувало попередній філософії, що вона не могла задовольнити потреби людського світогляду?

2. Що таке цінність і якою є інтелектуальна процедура виявлення цінності?

3. Що означає теза Ріккерта про розподіл світу на цінності та дійсність?

4. Як і чому розмова про цінності змушує Ріккерта звертатися до культури? Навіщо, в логіці міркувань Ріккерта, філософії потрібно на певний час зайнятися історією, перетворивши її на історію культури?

5. Що таке смисл, і чим він відрізняється від цінності? Якою є інтелектуальна процедура встановлення смислу? Як, з точки зору Ріккерта, правильно поставити питання про смисл життя?

6. В чому, згідно Ріккерту, полягає головне завдання філософії, і як вона може виконати це завдання?

7. В чому, згідно Ріккерту, полягає основна помилка пост-кантівської філософії, через яку німецькій філософії довелося повертатися «назад до Канта»?

Література

Основна література.

1. Г.Риккерт. О понятии философии // Г.Риккерт. Науки о природе и науки и культуре — М., 1998. — С. 14-42.

Додаткова література.

2. Авалиани С.Ш. Мир ценностей (§ 19, 21) // Авалиани С.Ш. Природа знания и ценности. — Тбилиси: Мецниереба, 1989. — С. 125-129, 136-141.

3. Философский энциклопедический словарь. — М., 1994 (статьи «Риккерт», «Ценность»).

4. Философия культуры: становление и развитие. — СПб., 1998 (раздел «Марбургская и Баденская школы неокантианства»).