Теорія культури - Олексій Панич 2009

Модуль 2. Циклічні та циклічно-лінійні концепції історії культури
Тема 8. Перші циклічні концепції історії культури (Н.Данілевський, О.Шпенглер)

Ідеї про те, що історія суспільства і культури подібна до кола, а не до висхідної лінії, побутували у людей з давніх давен: адже саме на циклічній, колоподібній інтуїції часу засноване сприйняття світу в архаїчній міфологічної свідомості. Але розгалужені концепції, що розглядають історію культури людства не як один наскрізний висхідний процес, а як сукупність замкнених один для одного локальних циклів, з’являються не раніше другої половини дев’ятнадцятого — початку двадцятого століття. Неважко здогадатися, що їхня поява стала проявом незадоволення всезагальними концепціями єдиного руху людської історії на кшталт гегелівської. Але локальний культурний контекст, що сприяв появі таких концепцій в Західній Європі та Російській імперії, був доволі різним.

Безумовна першість у створенні теоретичної моделі розвитку культури людства як сукупності локальних циклів належить російському мислителю Н.Я.Данілевському, який декларував своє бачення всесвітньої історії у своєму головному труді «Росія та Європа» (1868). Для розуміння ідей Данілевського важливо знати, що він був природознавцем (ботаніком та біологом) за освітою і слов’янофілом за переконаннями. Друге зумовило його незадоволення Гегелем та усіма іншими теоріями, що приписували Росії «європейський шлях розвитку», вважаючи його єдиним і безальтернативним магістральним шляхом всесвітньої історії. Перше допомогло знайти життєздатну альтернативу: локальні культури, представлені різними народами, настільки ж органічні для місця і способу свого перебування, як і їхнє специфічне природне оточення (для порівняння тут варто згадати міркування про мистецтво

І.Тена); вважати, що усім країнам світу притаманний один і той же вектор історичного розвитку, настільки ж безглуздо, як приписувати одні і ті ж закони розвитку рослинам чи тваринам різних видів та кліматичних поясів. Росії, на думку Данілевського, не може бути «по дорозі» із Заходом, бо вона є центром іншого світу, світу слов’янства, і разом з усіма слов’янами складає особливий, відмінний від західного, «культурно- історичний тип». Міркування про культурний «ґрунт», тісно пов’язані зі слов’янофільською ідеологію «почвенничества», дозволили Данілевському творчо підійти до багатьох проблем історії культури (зокрема, створити оригінальну класифікацію міжкультурних взаємин з використанням аграрної метафорики).

Втім, значно більшого поширення такий підхід до історії культури набув за півстоліття, після публікації у 1918 році першого тому книги Освальда Шпенглера «Der Untergang der Abendlandes», що у російському перекладі пізніше отримала назву «Закат Европы» (буквально назва праці Шпенглера містить складну гру слів: її дослівним перекладом є «Захід (або: Присмерк) Заходу», при тому що німецьке Abendland — «Захід, країни Заходу» — буквально означає «вечірні землі»). Видана наприкінці першої світової війни, що багатьма сприймалася як ознака остаточної катастрофи усієї західної цивілізації, книга Шпенглера не лише підтверджувала цей діагноз, але й пояснювала його з посиланням на універсальні закони всесвітньої історії.

Парадокс, як і у Данілевського, тут полягає в тому, що закони всесвітньої історії таки є універсальними, але їхня універсальність, на відміну від законів всесвітньої історії за Гегелем, є суто формальною. Всесвітня історія, для Шпенглера, складається з історії окремих локальних культур, кожна з яких проходить одні й ті ж фази історичного розвитку; але, проходячи ці фази, кожна культура живе і вмирає як окремий організм, передаючи іншим культурам/організмам не більше, ніж тварина може «передати» іншим тваринам, котрі з’їдають її тіло після смерті. Зараз, на думку Шпенглера, настав час вмирання культури Заходу, яка вже віджила свій законний вік; на зміну їй прийдуть інші культури, що зараз знаходяться на більш ранніх стадіях власного розвитку.

На самому початку свого твору Шпенглер ставить надзвичайно важливу для теорії культури загальнометодологічну проблему. Чи є, власне, логіка історії, і якщо так, то в чому вона полягає? І чи потрібна особлива логіка пізнання для розуміння цієї логіки історії? Відповідь Шпенглера на обидва питання ствердна: (1) логікою історії є логіка життя, яке завжди проходить один і той самий шлях від народження до смерті; (2) особлива логіка пізнання історії суспільства потрібна, і вона, як і пізнання життя в біології, мусить бути заснованою на аналогії форм. Отже, вивчення культури є, по суті, морфологією культурних форм, подібно тому, як біологія є морфологією форм живої природи.

Шпенглер гостро критикує сформовані у європейців уявлення про спрямованість всесвітньої історії, розкриваючи, що за всесвітні тут насправді видаються закони історії лише західного світу. Зокрема, це стосується загальновизнаної, але хибної та нісенітної схеми розвитку світової історії у вигляді тріади «Стародавній світ — Середньовіччя — Новий час». Для Шпенглера, навпаки, самоочевидним є те, що так званий «стародавній світ», як і раннє середньовіччя, належить зовсім іншій культурі, яка вже віджила свій вік і померла; її історія — це не наша, а зовсім інша, чужа історія.

Останнє так само можна сказати і про історію Росії, яку було б безглуздо поєднувати з історією Заходу в єдине ціле (тут Шпенглер явно спирається на спадщину Данілевського, в ідеях котрого він був обізнаний).

Відтак, Шпенглера можна вважати одним з перших, і одним з найрадикальніших, критиків так званого «європоцентризму» — себто, погляду на всесвітню історію як на історію Заходу, або ж (що по суті те саме) погляд на історію Заходу як на квінтесенцію і найвищий щабель всесвітньої історії. Для Шпенглера подібний погляд — не більше ніж «оптичне марево», а «всесвітня історія» як єдине ціле — вигаданий західною людиною фантом, в якому «дух Заходу змішується зі смислом всесвіту». Тим самим Шпенглер категорично відкидає лінійну концепцію історії як єдиного висхідного руху.

Позбувшись фантому «людства», ми, за Шпенглером, розкриваємо для себе реальне розмаїття культурних форм, які загалом є подібними — що й відкривається аналогією — у різних культур на одних і тих же стадіях їхнього життєвого циклу (котрий різні культури, звісна річ, проходять кожна у свій час). Зокрема, загальним законом є те, що наприкінці тисячолітнього циклу свого існування кожна культура вироджується в цивілізацію. Цивілізація для Шпенглера — це стадія занепаду культури, коли та більше нездатна творити нові духовні змісти, і тим охочіше вкладає сили у примноження матеріальних предметів за вже раніше створеними культурними зразками. Формування імперії також є безпомилковою ознакою, що культура перейшла у свою пізню фазу цивілізації. В цьому плані, наполеонівські завоювання, далі розквіт британської імперії у дев’ятнадцятому столітті, далі підйом германської імперії, і загалом перехід західної політичної культури на рейки імперіалізму морфологічно подібні останнім завоюванням римської імперії, за якими також настала її швидка руйнація (різниця лише в тому, що Рим зруйнували варвари, тоді як сучасні західні європейці в ході першої світової війни успішно руйнували самі себе).

Красномовним свідченням і евристичної сили морфології культури Шпенглера є порівняльні таблиці, які наочно демонструють подібність фаз розвитку чотирьох культур: індійської, античної, арабської та західної, кожна зі своїм тисячолітнім циклом. Водночас, ці таблиці демонструють і обмеженість, певний схематизм підходу Шпенглера, через який він, на догоду схемі, нерідко сполучає надзвичайно далекі культурні явища (наприклад, розглядаючи раннє християнство як першу фазу розвитку арабської культури).

Питання й завдання для самостійної роботи

1. Чи вважаєте Ви, що існує єдина логіка розвитку всесвітньої історії? Якщо так, то чи згодні Ви зі Шпенглером, що ця логіка є відтворенням життєвих циклів організмів у живій природі, де організмами виступають окремі культури? Що при цьому розуміється під «культурою»?

2. Поясніть сутність ідеї Шпенглера про вивчення культури з позицій морфології. Наскільки продуктивним Ви вважаєте такий підхід до порівняння культур, які існують одночасно в різних регіонах, або існують (існували) за різних часів?

3. Що таке «європоцентризм»? Як і за що Шпенглер критикує європоцентризм, і наскільки Ви згодні з його критикою?

4. Як, згідно Шпенглеру, співвідносяться культура і цивілізація? Як співвідносяться цивілізація та імперіалізм?

5. Наскільки Ви згодні з аналогією культурних форм, заявленою Шпенглером в порівняльній таблиці розвитку чотирьох світових культур?

Література

Основна література.

1. О.Шпенглер. Закат Европы: том 1. — Новосибирск, 1993. — С. 5-15, 30-35, 48-79. 96105.

Додаткова література.

2. Кармин А.С., Новикова Е.С. Культурология. — СПб: Питер, 2006. (глава 14 — «Теории культурно-исторического процесса», § 3, 4).

3. Философия культуры: становление и развитие. — СПб., 1998 (раздел «Трагедия культуры в философии жизни Г.Зиммеля и О.Шпенглера»).

4. Философский энциклопедический словарь. — М., 1994 (статья «Данилевский»).