Теорія культури - Олексій Панич 2009

Пояснювальна записка

Курс «Теорія культури» вивчається студентами спеціальності «Культурологія» безпосередньо перед бакалаврським іспитом з теорії культури. Головною метою курсу є системне ознайомлення з основними течіями і напрямками теоретичного осмислення культури, її сутності, будови та історичного розвитку впродовж дев’ятнадцятого та двадцятого століть. Випускник-культуролог, на відміну від випускників інших спеціальностей, що вивчають загальнообов’язковий предмет «Культурологія», мусить володіти не просто базовими теоретичними уявленнями про те, що таке культура, але широким набором підходів та аналітичних інструментів вивчення культури, які не завжди узгоджуються між собою, але у своїй сукупності представляють реальне розмаїття теоретичної рефлексії з приводу культури.

Відповідно до сказаного, курс «Теорія культури» побудовано і викладено у даному посібнику як метатеоретичний — себто, як такий, що подає студентам не теоретичну рефлексію автора курсу щодо культури, але теоретичну рефлексію з приводу теоретичної рефлексії щодо культури, як вона формувалася й розвивалася в філософії, соціології, історії, антропології та інших галузях гуманітаристики двох останніх століть.

Наукова новизна даного посібника полягає в тому, що він (1) розглядає теорію культури в її історичному розвитку, (2) засновує цей розгляд на низці конкретних текстів, що репрезентують теоретичну рефлексію щодо культури в різних аспектах її існування; (3) супроводжується електронною хрестоматією цих текстів, що надається студентам на компакт-диску і використовується на всіх заняттях з даного курсу.

Рішення побудувати курс «Теорія культури» як метатеоретичний зумовлене оцінкою реального стану справ у цій науковій царині на даному етапі її історичного розвитку. На даний час теорія культури, в усій сукупності її проявів та форм реалізації, не є окремою науковою дисципліною, яка має не лише свій специфічний предмет, але й специфічні, притаманні лише даній науці, способи його вивчення. Натомість культура активно піддається теоретичній рефлексії різними способами, притаманними філософії, (культурній) антропології, історії, соціології, психоаналізу та аналітичній психології, структуралізму та семіотиці, герменевтиці тощо. Звести всі ці напрямки рефлексії в одне системне наукове ціле, принаймні на даній історичній стадії, неможливо, а спроби такого характеру на практиці збіднювали б теоретичний арсенал студентів-культурологів, підмінюючи справжнє розмаїття лише тими теоретичними настановами, які є суб’єктивно близькими автору тієї чи іншої версії даного навчального курсу.

Водночас, обговорення теорії культури на метатеоретичному рівні породжує певні методологічні складнощі, оскільки перед студентами, як і перед викладачем, постає питання, як систематизувати матеріали курсу у власному розумінні, якщо навіть погодитися, що теорія культури, на даному етапі її історичного розвитку, не є систематизованою як така. Ці методологічні складнощі можна подолати за допомогою поєднання принципів історизму та прагматизму.

Принцип історизму передбачає вивчення теорії культури саме в історичній послідовності її формування та розвитку, так що певні зв’язки і лінії наступності проявляються в курсі природним чином (наприклад, зв’язок між аксіологічним ставленням до культури в філософії Г.Ріккерта і принципом «віднесення до цінності» в соціології М.Вебера, або між тією-таки соціологією М.Вебера, і водночас аналітичною психологією К.-Г.Юнга, та засадовими принципами вивчення ментальності як «колективного неусвідомленого» у істориків «Школи Анналів»).

Автор курсу виходить з того, що системна теоретична рефлексія щодо культури формується на межі вісімнадцятого-дев’ятнадцятого століть, головним чином в німецькій класичний та посткласичній філософії. Загалом можна стверджувати, що упродовж майже усього дев’ятнадцятого століття теорія культури розвивається як філософія культури. На межі дев’ятнадцятого-двадцятого століть теорія культури збагачується психоаналізом культури З.Фрейда та культурологічною соціологією М.Вебера; одночасно формуються засади «культурно-історичного» розуміння історії людства, альтернативне до інтегральної філософії історії Гегеля (Н.Данілевський, О. Шпенглер); паралельно з цим формується власне бачення культури в колах антропологів (Ч.Тайлор, Ф.Боас, Б.Маліновський) яке отримає оригінальне продовження в «структурній антропології» К.Леві-Стросса. З цього часу й упродовж усього двадцятого століття напрямків теоретичного осмислення культури ставатиме дедалі більше, а їхні стосунки дедалі складнішими.

У певному сенсі, подібне бачення курсу теорії культури можна охарактеризувати як постмодерне — себто, таке, що не претендує подавати студентам єдиний теоретичний метанаратив, а натомість прагне подати критичний аналіз провідних теоретичних метанаративів, залишаючи відкритим питання про їхню пріоритетність і навіть не претендуючи подати їхню сукупність як єдине несуперечливе ціле (іншими словами, йдеться про теорію культури як «мультиверсум», а не як «універсум»). Але водночас таке бачення курсу теорії культури може бути окреслене і як емпіричне — з орієнтацією насамперед на фактичний стан справ, а не на апріорно визначену теоретичну модель, якій цей стан справ, в його відомих і невідомих проявах, так чи інакше мусить відповідати.

Можна визнати, що тим самим навчальна дисципліна «Теорія культури» фактично тлумачиться автором курсу як історія культурологічних вчень. Але така настанова є свідомою і, на думку автора, найбільш придатною для повноцінної підготовки, у цьому важливому аспекті, майбутніх фахівців-культурологів (незалежно від того, чи стануть вони теоретиками, викладачами культурології, а чи практиками, організаторами культурно-дозвіллєвої діяльності на внутрішньому чи зовнішньому ринку дозвіллєвих послуг).

Саме з огляду на свідомий для автора курсу емпіризм, студентам і рекомендується, на додачу до принципу історизму, керуватися у сприйнятті курсу насамперед прагматичними міркуваннями. Ідеальних та універсальних теоретичних моделей культури не існує (втім, чи існують такі моделі будь-чого взагалі є окремим і складним філософським питанням); а отже, кожну теоретичну модель, яка вивчається в курсі «Теорія культури», студентам варто оцінювати насамперед як можливий аналітичний інструмент, який одним і за одних обставин допомагає зрозуміти щось в конкретних явищах культури, що ними вивчаються, а іншим і за інших обставин не допомагають зовсім, так що їм краще пошукати інший і більш придатний для них інструмент аналізу культурних явищ. Наприклад, хоча психоаналіз культури в дусі З. Фрейда навряд чи добре суміщається з марксистським аналізом культури, як його практикують такі автори як Е.Ільєнков або Г.Батищев, жоден з цих теоретичних підходів до культури в принципі не є ані кращим, ані гіршим, ані більш, ані менш перспективним за інший (як і, власне, за будь-який інший); все залежить від того, що ви конкретно хочете зрозуміти в обраному вами культурному явищі, і з якою теоретичною стратегією аналізу цей об’єкт дослідження узгоджується найбільш продуктивно.

Відповідно до окресленого вище бачення загальної логіки формування та розвитку теорії культури, матеріал курсу розділено на чотири модулі, кожен з яких складається з декількох смислових блоків: (1( філософія культури дев’ятнадцятого століття; історична соціологія культури; (2) циклічні та циклічно-лінійні концепції історії культури; (3) психоаналітичні та структуралістсько-семіотичні концепції культури; історична культурологія «Школи Анналів»; (4) концепції культури в філософії двадцятого століття; теорії соціальної стратифікації культури; неотрадиціоналістська, ігрова та постмодерна концепції культури.

Курс розраховано на 32 години, з яких 24 — лекції, 8 — семінари; кожен з семінарів завершує собою вивчення відповідного модулю.

Розподіл на лекції та семінари в даному курсі є значною мірою умовним, оскільки на всіх заняттях, незалежно від їхнього формального жанрового визначення, від студентів вимагається знання текстів відповідних авторів, які репрезентують в електронній хрестоматії з курсу той чи інший напрямок теоретичної рефлексії щодо культури, а також активна участь в обговоренні цих текстів під керівництвом викладача. Таким чином, в курсі послідовно реалізовано настанову на активне, критичне, самостійне та творче вивчення студентами поглядів провідних теоретиків культури дев’ятнадцятого та двадцятого століття.

Відповідно цієї настанови, подані нижче тезові описи кожного модулю і кожної теми курсу мусять сприйматися студентами насамперед як методичні вказівки та поради щодо вивчення ними сукупності текстів, включених до електронної хрестоматії з курсу. Без самостійної роботи з першоджерелами, спираючись лише на подані у цьому посібнику тезові виклади ідей відповідних авторів, студенти не можуть розраховувати на позитивну оцінку їхньої успішності з даного курсу.

Цю ж мету, стимулювати самостійну роботу студентів з текстами електронної хрестоматії, переслідують і питання для самостійної роботи, які в більш розгорнутому, аналітичному вигляді повторюють також наведені у посібнику питання до державного іспиту з теорії культури.

Знайомство студентів з рекомендованими вторинними джерелами (підручники, інші навчальні посібники, енциклопедії, словники тощо) є бажаним, але воно також жодним чином не може замінити докладного самостійного аналізу включених до електронної хрестоматії первинних текстів, а може лише полегшити їхнє розуміння, особливо якщо студент відчуває складності під час безпосереднього знайомства з цими текстами. Лише знання первинних текстів є необхідним, а за умови їхнього якісного засвоєння — і достатнім для отримання будь-якої позитивної оцінки з даного курсу. Адже лише шляхом вивчення первинних текстів, а також обговорення цих текстів на заняттях з викладачем і між собою, студенти зможуть оволодіти належною культурою культурологічного мислення — що насправді є головним результатом, на який спрямовано весь курс у поданому в цьому посібнику вигляді.

Автор посібника висловлює глибоку вдячність О.І.Кобзарю, який був першим викладачем курсу «Теорія культури» в Гуманітарному інституті ДонНУ і розпочав, за технічної допомоги І.В.Копилової, формування електронної хрестоматії текстів з теорії культури, яка нині пропонується студентам як невід’ємна складова даного курсу.