Культура - статті - 2021

Усна народна творчість та література у другій половині 17-18 ст. Козацькі літописи

В історії української літератури ХVІІ-ХVІІІ ст. визначне місце посідають літописи, головною темою яких було відображення визвольної війни 1648-1654 рр. під проводомБогдана Хмельницького проти польськошляхетських загарбників. Поширення цьогожанру зумовлене тим, що він міг найпослідовніше і найповніше відбити знаменні події. Літописи ХVІІ-ХVІІІ ст. різні за художнім рівнем, способом відображення подій. Кількісно переважають хронологічні описи історичних подій визвольної війни — Мгарський, Київський, Хмільницький, Львівський, Межигірський, Добромильськийлітописи та ряд хронік. Окремі з них — Хмільницький, Межигірський, Добромильський та інші — досить стислі, вони розповідають про найважливіші епізоди боротьбиукраїнського народу проти польських загарбників. Друга частина літописів — це великіполотна, в яких широко змальовані події визвольної війни 1648-1654 рр. У кожному зних відбилась індивідуальна манера письма авторів, їх погляди на характер визвольної боротьби, її оцінка. Українські літописці, зображуючи героїчні сторінки боротьби народу проти іноземної навали, намагалися свої твори доводити до сучасності. Маючи передсобою переважно записки чужинцівмандрівників чи польських істориківхроністів,українські письменники ними не задовольнялися і зверталися до народних творів, уяких історія знайшла своє осмислення. Це допомагало літописцям повніше зображуватиподії минулого і давати їм свою оцінку. Кожен літописець шукав у народній творчості,насамперед те, що відповідало його інтересам, у чому він вбачав свою ідеологічну опору. Вершину українського літописання ХVІІ-ХVІІІ ст. складають твори Самовидця,Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони найповніше серед тогочасних літературних творів розповідають про визвольну війну 1648-1654 рр., життя народу, внутрішнєта міжнародне становище України. Літопис Самовидця, як гадають фахівці, створювався за свіжими слідами історичних подій 1648-1654 рр. Загалом у творі Самовидця охоплені події 1648-1702 рр. Довгийчас тривала дискусія навколо питання про авторство літопису. Висувалась гіпотеза, щоавтором був підскарбій Роман РакушкаРомановський. Приписувалося авторство корсунському полковнику Федорові Кандибі. Інші дослідники зупинялись на постаті писаря Івана Биховця. Однак у багатьох випадках Самовидець правдивий у змалюванні історичних подій. Так, описуючи блискучі перемоги козаків над польськими панами, літописець близький у своїх поглядах і оцінках до народних мас. Переяславська рада дістала в літописцяповне схвалення. Високо оцінюючи політику Б. Хмельницького, Самовидець досить

стримано говорить про самого гетьмана як людину, вождя, полководця. Таке ставленнялітописця до Хмельницького, очевидно, було зумовлене тим, що гетьман не цуравсяпростого народу і боровся за його інтереси. Отже, літописець не був об’єктивним у ставленні до Хмельницького, йшов врозріз з оцінкою, даною Хмельницькому народом уфольклорних творах — думах, історичних піснях, переказах та легендах. Питання про авторство літопису «Действія презельной брани» остаточно не з’ясоване. Справа в тому, що оригінал твору не зберігся, а ім’я Грабянки названо тільки у заголовку двох списків. Однак більшість вчених вважають, що твір належить перу ГригоріяГрабянки. В «Обьявленіи к читателю» автор зазначає, що він хоче історію боротьбиукраїнського козацтва зберегти для потомства. Для цього він використав козацькі діаріуші, іноземні літописи, а головне, зібрав і опрацював оповідання очевидців подій 1648-1654 рр. Письменник не завжди покладався на факти, наведені в літописах іноземців, і тим більше на їх трактування. Критерієм вірогідності цих фактів він вважавоповіді живих свідків. Наслідком копіткої праці письменника був великий твір, скоріше військова повість, ніж літопис. Та й сам автор, мабуть, дотримувався такої думки, бо поділив свій твір на окремі «сказанія», близькі до згаданого жанру давньоруської розповідної літератури. У своїй роботі над твором Григорій Грабянка повсякчас спирався на народнопоетичну творчість, зокрема на героїчний епос періоду визвольної війни, який об’єктивновідтворював її дух, характер. Як відомо, період війни породив велику кількість народних переказів і легенд, зокрема про Хмельницького. Саме їх часто використовує літописець. На відміну від Самовидця , легенду про викрадення джурою Хмельницького листіву Барабаша Григорій Грабянка подає повніше. Він вводить нові художні деталі, зокрема,говорить про шапку, перстень і пояс, зняті джурою з Барабаша і використані як доказиправдивості слів джури про те, що забрати листи йому доручив сам Барабаш. Легенда вінтерпретації Григорія Грабянки тісно пов’язується з відомою народною думою «Хмельницький і Барабаш». Щоправда, в легенді з літопису немає властивого фольклорній поетиці контрастного зображення персонажів і протиставлення їх ідейних позицій. Іншого висвітлення, ніж у Самовидця, набуває тут причина виникнення війни між Україною і Польщею. Вона криється не в особистій образі шляхтичем Чаплинським Хмельницького,пояснює Григорій Грабянка, а в безчинстві польської шляхти в Україні. Своєособисте горе гетьман пов’язує з нещасливою долею всього українського народу. Григорій Грабянка підкреслює виняткову одностайність народу у війні 1648-1654 ррСеред літописної літератури ХVІІ-ХVІІІ ст. чільне місце посідає твір Самійла Васильовича Величка «Летопись событій в югозападной Россіи в XVIІм веке». Літопис складається з чотирьох томів. Він був написаний у с. Жуки Полтавського повіту. Авторзакінчив його в 1720 р.

Самійло Величко, як він сам пише, був канцеляристом запорозького війська і мавможливість ознайомитись з багатьма документами, що стосувались часів визвольноївійни 1648-1654 рр. Людина освічена, не без літературного хисту, автор зацікавлюєтьсярізними нотатками історичного характеру, діаріушами як співвітчизників, так і іноземців. Це дало йому змогу написати монументальний історичний твір про героїчну боротьбу українського народу проти польської шляхти в 1648-1654 рр. Твір Самійла Величка після його опублікування (1848-1864 рр.) став предметом уважного вивчення українськими письменниками та істориками. Т. Г. Шевченко, ознайомившись із літописом, запозичив із нього відомості про героїчне минуле, використавтлумачення окремих явищ, подій, характеристики деяких історичних осіб. Літописні відомості лягли в основу ряду поезій геніального Кобзаря на історичну тематику, допомогли поетові певним чином розібратись у складних подіях історії України другої половини XVII ст. Твір Самійла Величка — це велика історична повість, що складається з низки оповідань, створених на багатому історичному матеріалі. Сам автор наголошував на тому, що його твір є цілісне «сказаніє», життєва правда про героїчне минуле багатостраждальногоукраїнського народу.

Густинський літопис був знайдений у Густинському монастирі на Полтавщині усписку, що його зробив ієромонах цього монастиря Михайло Лосицький. Автор літопису і час його написання невідомі. Деякі дослідники висловлюють думку, що написати його міг відомий письменникполеміст Захарія Копистенський, а Михайло Лосицький лише скопіював з якогось списку та написав передмову. У передмові літописець занотував, що люди повинні знати своє минуле, передавати з покоління в покоління культурні здобутки вчитися на помилках, не припускати їх повторення. Сам літопис є творчою компіляцією з різних вітчизняних та польських джерел, де викладається історія Південної Русі від найдавніших часів і до Брестської унії включно. Найпомітніші тут оповідання про початок козацтва, про запровадження нового календаря та про початок унії вУкраїні, свідком чого був, напевно, сам автор. Густинський літопис, написаний простою і зрозумілою мовою, є одним з найцікавіших в українській історіографії XVII ст.

Київський літопис відомий ще під назвою «Летописцы Волыни и Украины». Ценевеликий збірник літописних оповідань, хронологічних даних від часів Київської Русіі до початку XVII ст. Автор літопису був із середовища феодальної знаті пролитовськогонапряму; йому були відомі і давньоруські літописи, і твори польських істориків, з яких він вибирав потрібні матеріали. Прикінцеві записи належать синові київського війтаБогданові Балиці, який повідомляє про польську і шведську інтервенцію в Росії, а також про гетьманування Петра КонашевичаСагайдачного. Мова цього літопису дужеблизька до народної розмовної. Хмільницький літопис був укладений у містечку Хмільник на Поділлі невідомим автором, можливо очевидцем. Вперше він був надрукований Київською тимчасовою комісією для розбору давніх актів як вступ до літопису Самовидця (1878 р.). Тут подано стислу оповідь про події від 1636 до 1650 р. в Україні,зокрема, про неврожаї, голод, безчинства польської шляхти і боротьбу проти неї козацтва, про перемогу військ Богдана Хмельницького. Особливі симпатії літописецьпатріот виявляє до М. Кривоноса, який громив поляків у Немирові, Бердичеві, та в іншихмісцях Поділля. Говорячи про події державного значення поспіхом, літописець все ж дорікає Б. Хмельницькому за його вимушене спілкування з кримським ханом, чимвисловлює загальне невдоволення українського народу, який терпів від розбійницьких наскоків татар. Автор уболіває за бідних людей, пише про ріки козацької крові, про горикозацьких трупів, про важке життя і поневіряння трудящих. Такою ж патріотичною ідеєю пройнятий і Львівський літопис Михайла Гунашевського, який походив із заможної родини на Поділлі, здобув високу освіту і обіймав різні духовні й світські посади. Опис подій від 1498 і до 1630 р. Михайло Гунашевський, як івсі його сучасники, запозичує з різних джерел, а від 1630 і до 1650 р. вже пише про те, що сам пережив. Центральне місце в літописі посідає боротьба козацького війська протишляхетської Польщі. Останні записи зроблені у Львові, там же рукопис був знайдений, тому й називається літопис умовно Львівським. Літопис є, власне, літературноісторич

ними мемуарами особи, яка пережила описані нею події Добромильський літопис був укладений священиком містечка Добромиль у Галичині Симеоном Коростенським і охоплював стислий виклад найголовніших подій від 1648 до 1700 р. Про героїчні події 1648-1654 рр. тут сказано менше, але більше уваги

приділено боротьбі християнських військ — українського козацтва Правобережжя і Польщі — проти магометанської і бусурманської Туреччини. Літопис був опублікований в «Сборнике летописей, относящихся к истории Южной й Западной Руси» (1888 р.). Упорядником Межигірського літопису вважають настоятеля СпасоМежигірського монастиря Іллю Кощаківського. В одному списку виклад подій, що відбулися наКиївщині та Волині, поданий від 1393 до 1620 р., а в іншому — від 1608 до 1700 р. Географія цього літопису носила переважно локальний характер, йшлося про події уКиєві і Переяславі, але було багато місцевих подробиць, які доповнювали тогочасну історичну літературу.